Вона трохи помочила губи водою з бордюга, відкинувши бажання напитися досхочу. Вже дев'ять днів вони прямували пустелею, й три дні минуло відтоді, як їм востаннє трапилося джерело, а дорога ніяк не закінчувалася… Довкола простиралися пустельні, безлюдні землі, вибілені сонцем гори, що тяглися всюди, куди сягало око. Сонце було білою дірою серед чавунного неба. Воно роздирало повітря на клапті, які без упину тремтіли й переливалися.
Щоразу, коли Ашміра засинала в дорозі за цих нескінченних днів у пустелі, вона опинялася у вирі тих самих снів. Сни повторювались і жалили її, наче піщинки в бурю. Вона бачила царицю Шеби в її покої — усміхнену, з келихом вина. Бачила жриць у палацовому дворі й джина, що чекав від них наказу; їхні очі дивилися на неї, коли вона знову прощалася з ними. Бачила храм Сонця і його східну стіну, прикрашену зображеннями загиблих героїнь, і фігурку своєї матері, на якій так гарно вигравало проміння вранішнього сонця. Бачила порожню нішу поряд із нею, яку так мріяла зайняти.
А часом… часом вона бачила матір — такою, як запам'ятала її назавжди, на одинадцять застиглих у часі років.
Далі він підійшов до Ашміри, що сиділа, втупившись у вогонь.
— Бачу, ти досі з нами, — сказав він.
В Ашміри заціпеніло все тіло, вона втомилась і змучилась від цих нескінченних днів у пустелі. Проте все ж таки змусила себе всміхнутися:
— Де ж мені ще бути?
Караванник був високий жвавий чолов'яга з широкими грудьми й бісиками в очах. Ашміра його трохи соромилася, тож він усміхнувся у відповідь:
— Щовечора я перевіряю, чи всі тут — люди, а не гулі чи привиди. Якось, кажуть, привів один караванник тридцять вершників до Петри, й тільки-но вони пройшли міську браму, як — хвиць! — на землю порожні плащі попадали, а караванник обернувся й побачив, що вся земля довкола кістками засипана. Усіх людей пожерли — хап, хап, і готово!
Старші охоронниці вже розповідали колись Ашмірі цю історію про купця з Маріба.
— Казки, та й годі, — зауважила вона.
Караванник дістав свій срібний амулет і старанно задзеленчав у дзвіночки.
— Все одно пильнувати треба, — пояснив він. — Пустеля — небезпечне місце, й не все тут таке, яким здається.
Ашміра дивилася на місяць. Нині він перетворився на тоненький серпик і яскраво сяяв над гребенем скелі. В дівчини тьохнуло серце від цього видива.
— Сьогодні ми багато пройшли, — сказала вона. — Чи прийдемо до Єрусалима завтра?
Караванник умостив своє черево зручніше й хитнув головою.
— Хіба що післязавтра, якщо все буде гаразд. Завтра ввечері вже можна буде перепочити, бо ми опинимося біля самісінького міста. Жоден пустельний демон не наважиться зайняти нас під мудрим і лагідним оком доброго Соломона!
У полум'ї багаття Ашміра бачила, як горять вежі Маріба. Біль у грудях умить урвався.
— Доброго? — зіпнула вона. — Я про Соломона чула дещо інше.
— Справді? — вирячив очі караванник. — Що ж саме ти чула?
— Te, що він — жорстокий загарбник, який загрожує слабшим народам!
— Ну, про нього багато чого розповідають, — погодився караванник, — і не тільки добре, будь певна. Та в нашому каравані багато людей думають по-іншому: вони ідуть до Єрусалиму, щоб просити в нього ласки чи суду в заплутаній справі. Не віриш мені? То спитай у них!
— Може, й спитаю.
* * *
Коли настала ніч і полум'я багаття знялося вище, Ашміра розговорилася з чолов'ягою, що сидів біля вогню поруч із нею. То був торговець прянощами, який мандрував до Тіра: молодий, бородатий, із тихою й чемною вдачею.
— Ти така мовчазна, панночко, — сказав він. — За всю дорогу ані слова не промовила. Скажи хоч, як тебе звуть?
Ашміра давно вже вирішила не називати свого справжнього імені і батьківщини й тривалий час міркувала, як їй відповідати.
— Мене звуть Кіріна.
— Звідки ти мандруєш?
— Я жриця храму Сонця в благословенному Гім'ярі. Їду до Єрусалима.
Торговець простяг ноги ближче до вогню:
— Гім'яр? Де це?
— У Південній Аравії.
Гім'яр насправді був невеликим побережним царством на захід від Шеби. Він не славився нічим, хіба що козами та медом, тому Ашміра й вибрала саме його. Вона ніколи там не бувала і взагалі сумнівалася, що там бувало багато людей.
— Це ж так далеко! Навіщо ти їдеш до Єрусалима?