Коли Ашміра вперше його запримітила, він мав вигляд бороданя-подорожнього, серйозно потріпаного слідами битви. Проте майже одразу (вона навіть незчулася, як це відбулося) він перетворився на симпатичного юнака з ямками на щічках і веселими очима. Волосся спадало йому на плечі чорними кучерями, руки й ноги були стрункі та дужі. Риси його обличчя й колір шкіри чимось нагадали Ашмірі вавилонян, які бували при дворі Шеби, одначе вбраний він був простіше — у скромну шкіряну спідничку до колін та аметистове намисто, що висіло на його оголених грудях. На його спині були акуратно згорнуті білі крила: найменші пір'їни цих крил були довші за її передпліччя. З кінчика лівого крила звисала м'яка драглиста маса, що холодно виблискувала в світлі надвечірнього сонця. Проте загалом він видавався справжнім красенем.
Ашміра дивилася на крилатого юнака, й серце її відчайдушно тьохкало. Зненацька він повернув голову, і їхні очі зустрілися. Дівчина поспіхом відвернулась — і вмить дорікнула собі за це.
— Сподіваюсь, ти зможеш виконати свою обіцянку, жрице з Гім'яру, — мовив юнак. — Я поручився за тебе своєю сутністю.
Ашміра не зрозуміла суперечки демонів, бо їхня розмова велася почасти арабською, почасти невідомими їй мовами. Вона змусила себе подивитись у чорні холодні очі демона й, повернувши владний голос, запитала:
— Куди він подівся? Той, другий, демон? І як щодо мого прохання?
Юнак ліниво підняв брову:
— От уже лихо! Знову це кляте слово!
Він несподівано ступив до верблюда. Срібний кинджал Ашміри вмить вислизнув у неї з-за пояса і опинився в руці.
Юнак тут-таки зупинився:
— Ще один кинджал? Скільки в тебе їх із собою?
Один кинджал Ашміра загубила серед бою, ще один залишився стирчати в тілі едомея. Ще два лежали в її торбині.
— Що тобі до цього, демоне? — зіпнула вона. — Я просила тебе…
— А я просив тебе, — перервав її дух, — щоб ти не вимовляла непристойних слів у моєму товаристві! Та й витягати кинджал зі штанів теж не дуже чемно! — Демон поклав смагляву руку на бік її верблюда і обережно погладив тварину. — Може, сховаєш його? Мене аж сюди пронизує холодом — особливо крило. Мені, до речі, крило поранили, — значуще додав він, — поки я рятував тебе!
Ашміра завагалась. Вона заціпеніла з нерішучості, зі страху їй перехопило живіт. Нарешті вона неслухняними руками підняла плащ і застромила назад за пояс кинджал.
— Отак буде краще, — мовив демон. — До речі, на шиї в тебе срібний диск… Чи не могла б ти прибрати геть і його?
Ашміра послухалася. Крилатий юнак більше нічого не сказав. Поплескав бік у верблюда, відійшов на кілька ярдів і зупинився, оглядаючи ущелину. За хвилину він почав насвистувати ритмічну пісеньку дервішів.
Ашміра страшенно роздратувалася — через те, що послухалася демона й що він нахабно зневажає її запитання. Спересердя їй кортіло витягти кинджал і жбурнути його демонові в спину. Проте вона нічим не виявила своєї люті й спробувала її стримати. Ця тварюка знається з Соломоном, вона ще може стати в пригоді. Треба користуватися будь-якою нагодою якнайшвидше потрапити до Єрусалима.
До того ж його слова були правдою — він прийшов-таки їй на допомогу!
— Пробач мені мою обережність, о духу, — мовила вона, — Якби не моя зброя, я давно б уже загинула. Тож не гнівайся, що я завжди тримаю її при собі.
Юнак озирнувся; проникливі темні очі пильно оглянули її.
— То й що, чи допомогла вона тобі відбитись від утуку? Мені взагалі дивно, як ти вижила!
— Так, — відповіла вона. — Кинджал мене врятував. Отой демон… тобто, я хотіла сказати, дух із головою ящірки стрибнув на мене, але я вдарила його кинджалом, і срібло застало його зненацька. Він відскочив і хотів був напасти знову, та чомусь злякавсь і зник.
Крилатий юнак захихотів:
— Це, мабуть, саме тоді, коли з'явився я! Чи не помітила ти часом на його писку шаленого переляку?
Ашміра знала, що демони — не бозна-які розумаки. А цей на додаток виявився такий самовдоволений, що гріх було цим не скористатись.
— Ще б пак, помітила! — відповіла вона. — Я мушу попросити в тебе вибачення за те, що не подякувала тобі одразу, як ти з'явився. Просто мене так вразив цей напад, що я не зміркувала, що розмовляю з одним із наймогутніших духів повітря! Хай покарає мене бог Сонця за те, що я не розгледіла твого сяйва! Та зараз я все бачу. Зараз я розумію, як шляхетно й самовіддано ти врятував мене від смерті! Я винна тобі повік! І ще раз уклінно дякую тобі всією своєю негідною душею!