— Я ніколи не розмовляю про свою країну з чужоземцями, — врешті відповіла вона. — Це одна з традицій нашого народу. А от про Ізраїль я поговорила би з більшою охотою. Адже ти добре знаєш царя Соломона та його палац?
Крилатий юнак пильно подивився на неї:
— Палац — так, а от Соломона — не дуже. У нього багато слуг. — Але ж коли він викликає тебе…
— Нас викликають його чарівники. Я вже казав тобі про це. Ми виконуємо їхню волю, а вони — Соломонову.
— А вони раді служити йому через той… — тепер Ашміра не вимовила цього слова вголос. Її теж пройняв страх Бартімеуса.
— Так, — коротко відповів джин.
— І ви всі — раби цієї речі?
— І я, й безліч інших.
— Чому ж ви не знищите її? Чи не викрадете?
Джин помітно здригнувся:
— Цить! Тихше!
Він поспіхом озирнувся на всі боки. Ашміра, переповнившись його тривогою, теж озирнулась, і на мить їй здалося, ніби сині тіні скель стали темнішими.
— Про неї не можна говорити так! — суворо мовив джин. — Ні тут, ні десь інде в Ізраїлі, а надто — в Єрусалимі, де кожен другий вуличний кіт — шпигун великого царя! — Він звів очі до неба й хутко забурмотів: — Річ, про яку ти говориш, не можна викрасти, бо власник ніколи її не знімає. А якщо кому-небудь спаде на думку щось із нею зробити, то згаданий власник просто крутне цією річчю на пальці — раз! — і з його ворогами станеться те саме, що з бідолашними Азулом, Одалісом чи Філокритом. І це — лише троє з багатьох! Ось чому ніхто при здоровому глузді не наважується кинути виклик цареві Соломону. Ось чому він так міцно й безжурно сидить на своєму престолі. І ось чому, якщо ти хочеш залишитися живою й довести до кінця свою «важливу місію», на яку ти натякала, — ти повинна втамувати і свій язик, і свою цікавість! — Джин тяжко відсапнув. — Мене тобі боятись не варто, жрице Кіріно з Гім'яру, бо я зневажаю тих, хто тримає мене в неволі, й нічого їм не скажу, навіть коли щось… чи хтось… — він поглянув на неї й знову підняв брови, — викликає в мене найбільші підозри! Боюся тільки, що всі інші — не такі порядні, як я. Особливо отй — додав він, показуючи на північ. — Не треба й казати, що людина — найнебезпечніша з усіх істот!
Ашміра озирнулася туди, куди показав Бартімеус. Там удалині, на тлі вечірнього неба, видніла зграйка темних цяток, що стрімко наближалася.
18
Якби джин не попередив її, Ашміра, можливо, прийняла б ті цятки в небі за зграйку птахів. Проте й тоді її омана тривала б недовго. Спочатку то були просто сім чорних крапок, одна з яких вирізнялася дещо більшим розміром, що летіли тісною вервичкою над пустельними горами. Потім цятки почали швидко рости, і невдовзі дівчина побачила струмені різнобарвного світла, що витанцьовували на їхніх поверхнях, і слід від гарячого серпанку, який снувався позаду них.
Десь через хвилину вони почали поволі спускатися до ущелини, й тепер Ашміра побачила, що барвисті струмені — це насправді язики полум'я, що змушували кожну з летючих істот спалахувати золотом серед густих сутінків, — усіх, крім найбільшої, яка летіла в центрі, залишаючись вутільно-чорною. Ось вони підлетіли ще ближче: Ашмірі вже було видно крила й чутно гудіння, яке лунало від них. Звук дужчав, ставав оглушливим. Колись, іще дитиною, вона спостерігала з палацового даху, як на заплавні луки під мурами Маріба налетіла зграя сарани. Рев, який вона чула тепер, скидався на шурхіт крил тієї зграї й навіював такий самий страх.
Істоти опустилися нижче за гребені скель і рушили до неї, летячи над дорогою. Мчали вони дуже стрімко, здіймаючи за собою в повітря пісок, який курився по схилах, заповнював ущелину. Тепер Ашміра бачила, що шестеро з тих істот — демони, крилаті, проте в людській подобі. Сьомим був килим, який ніс ще один демон, а на самому килимі сидів чоловік.
Ашміра втупилась у нього і його почет, дивуючись цій помпезності у вияві сили.
— Напевно, — прошепотіла вона, — це і є сам Соломон…
Джин Бартімеус, що стояв поряд, лише пирхнув:
— Не вгадала! Спробуй-но ще раз… Це просто один із сімнадцяти головних Соломонових чарівників — хоча, можливо, найстрашніший з них. Його звуть Хаба. Кажу тобі: стережися його!
Заклубочився пісок, налетів вітер, величезні райдужні крила замахали повільніше: шість демонів ненадовго зависли в повітрі і м'яко опустилися на дорогу. Сьомий, що летів у центрі, зсунув килим з плечей на свої велетенські руки і з низьким уклоном позадкував, залишивши килим висіти за кілька футів над землею.