— Німшику! Ти знову переїв маринованих комах?
— Ні! Це не я!
Тут-таки виявилося, що він не бреше: посередині даху, з-під важкої кам'яної плити, блиснула пара вогняних очей, далі вистромився схожий на недозрілий баклажан ніс, а за ним — і вся горішня частина огидного Ґезері, що люто мружився, озираючись навколо.
— Бартімеусе й Фекварле! — вигукнув він. — Покваптеся! Вас кличуть!
Ми навіть не поворухнулися.
— Куди це нас кличуть? — перепитав я. — І хто?
— Звісно ж, його пресвітла величність цар Соломон Великий! — відповів фоліот, спираючись ліктем об дах. — Він хоче бачити вас у своїх власних покоях, щоб до ладу розпитати про вашу нинішню бездоганну роботу!
Ми з Фекварлом трохи підбадьорилися:
— Справді?
— Ну-у-у, ви, мабуть, зовсім подуріли! — вигукнув фоліот. — На біса ви здалися Соломонові? Вас кличе наш господар, Хаба Жорстокий! Хто ж іще? До речі, — весело провадив Ґезері, — він хоче бачити вас не в кімнаті заклять, а в підвалі під вежею. Тож не сподівайтеся на краще! — Він зловтішно посміхнувся. — Коли вже хто потрапить туди, то вийде не скоро!
На даху запала лиховісна тиша. Ми з Фекварлом перезирнулися. Решта джинів, метушачись між страхом перед нашою долею та радістю, що ця доля не загрожує їм, чи то пильно роздивлялись на свої кігті, чи тупились у зоряне небо, чи заклопотано виколупували з-поміж плит мох. їм не хотілося дивитись нам в очі.
— Ну, чого ждете? — гукнув Ґезері. — Ходіть уже!
Ми з Фекварлом піднялися, хутенько майнули під плиту і з бадьорим завзяттям засуджених до шибениці рушили сходами вниз. Ґезері знов опустив плиту над нами, й ми опинились у пітьмі.
Хабина вежа, одна з найвищих на весь Єрусалим, мала багато поверхів. Зовні її було вибілено вапном, і на сонці вона просто-таки сяяла; всередині ж, відповідно до вдачі свого власника, вежа мала набагато похмуріший вигляд. Досі сам я бачив зсередини хіба що кімнату для заклять на одному з горішніх поверхів; ми проминули її майже одразу, сходячи вниз: я йшов першим, Фекварл — наступним, а останнім тупцював Ґезері. Далі ми проминули ще кілька дверей, а потім — широкий коридор, який, напевно, вів до виходу; а сходи тим часом вели нас усе глибше й глибше під землю.
Ми з Фекварлом майже увесь час мовчали. На думку спадав той замордований дух, якого ми бачили в Хабиній кулі, — змучена істота, що ниділа десь у підвалах вежі.
Тепер ми, можливо, мали до нього приєднатися.
— Не хвилюйся, Фекварле, — мовив я через плече з удаваною бадьорістю. — Ми сьогодні добре впоралися з розбійниками, й це навіть Хабі зрозуміло!
— Я хвилююся щоразу, коли це пов'язано з тобою, — буркнув Фекварл. — І все!
Сходи вели все нижче, нижче й нижче, й хоч як я бадьорився, куражу мені вистачило ненадовго. Чи то виною цьому було повітря, що смерділо цвіллю, чи похмура пітьма, чи свічки, свічниками для яких слугували муміфіковані відрубані руки, настромлені на списи і розставлені вздовж стін, — та що нижче я сходив, то тривожніше мені ставало. Аж тут сходи зненацька урвалися перед проходом з чорного граніту, за яким мерехтіло тьмяно-блакитне світло й лунали якісь звуки. Ми з Фекварлом заціпеніли; поза нашою сутністю пробіг мороз.
— Заходьте! — мовив Ґезері. — Він чекає!
З цим ми нічого не могли вдіяти. Два біси розправили свої вузлуваті плечі, ступили вперед і увійшли до Хабиного підземелля.
Безперечно, якби ми мали більше часу й настрою, то побачили б чимало дивовиж у цьому моторошному місці. Чарівник явно проводив тут багато часу й докладав чимало зусиль, щоб почуватися як удома. Величезні кам'яні блоки, з яких було споруджено стіни, стелю й підлогу, були висічені в єгипетському стилі — як і низькі пузаті колони, що підтримували стелю. А якщо взяти до уваги, що капітелі тих колон було зроблено у вигляді квітів папірусу, а в повітрі тхнуло ладаном і натром, то цілком можна було подумати, що ми зараз не під жвавим Єрусалимом, а десь у катакомбах карнакських храмів.
Хаба щедро спорядив свою майстерню всіляким магічним знаряддям, а також солідною купою сувоїв і табличок, створених вже зниклими цивілізаціями. Проте насамперед мені впали в око не саме підземелля й не увесь цей магічний мотлох, а ознаки таємного захоплення господаря.
Його цікавила смерть.
Тут усюди громадилися купи кісток.