Залишивши торбину на ліжку, Ашміра підійшла до вікна, розсунула завіски й вилізла на підвіконня. За вікном холодно, ясно сяяли зорі і круто йшла вниз палацова стіна, біля підніжжя якої виднів розсип скель та брил на східному схилі Єрусалимського пагорба. Дівчина витягла шию, шукаючи якихось виступів чи сусідніх вікон, куди можна було б перебратись у разі халепи, однак нічого такого не знайшла.
Ашміра втягла голову всередину і зненацька відчула, наскільки квола. З самого ранку вона й крихти в роті не мала. Водночас її огортало холодне збудження: вона випередила свій час — потрапила до Єрусалима за два дні до того, як збігав відведений для Шеби строк: вона вже в Соломоновому палаці, й ненависний цар десь поряд!
Якщо пощастить, вона опиниться перед ним уже через кілька годин.
Будь-що треба приготуватися! Відкидаючи геть утому, вона стрибнула з підвіконня, підійшла до ліжка і розшморгнула торбину. Не звертаючи уваги на свічки та одяг, запхані на дно, вона витягла два останні кинджали й доєднала їх до того, що був уже схований за поясом. Три кинджали — краще, ніж один, хоча в цьому, можливо, й не буде потреби. Має вистачити одного удару.
Вона поправила свій одяг, щоб краще заховати зброю, пригладила волосся й пішла вмиватись. Треба мати переконливий вигляд милої простачки-жриці з Гім'яру, що прийшла просити мудрого царя Соломона про допомогу.
Якщо він хоч трохи схожий на цього огидного Хабу, то вона легко пошиє його своїми хитрощами в дурні.
Завершивши свій спуск до палацу, килим чарівника зупинився перед великими подвійними зачиненими дверима. Вони мали з двадцять футів заввишки й були зроблені з чорного обсидіану — гладенького, рівного, блискучого. Шість великих бронзових завіс припасовували їх до стіни. Два бронзові кільця у вигляді змій, що пожирають власні хвости, висіли так, що людині було їх не дістати; обидва були більші за Ашмірину руку. Над дверима видніла галерея з бійницями, оздоблена рельєфами з цегли, покритої синьою поливою, що мали зображення левів, журавлів, слонів і страхітливих джинів.
— Пробач, що довелося привести тебе до цього жалюгідного чорного ходу, — мовив чарівник Хаба. — Головний вхід призначений лише для царя Соломона та підлеглих йому царів, які зрідка прибувають сюди. Зараз я подбаю про те, щоб тебе гідно прийняли.
Сказавши так, він ляснув у долоні. Звук вийшов тихий і уривчастий. Двері вмить відчинилися всередину, хутко й тихо — завіси, очевидно, були добре змащені. За ними, в затінку просторої приймальні, видніли два загони бісенят, які заклопотано тягли за линви, що відчиняли двері. Між ними, праворуч і ліворуч, стояли лави слуг, які за допомогою ланцюгів тримали великі дерев'яні смолоскипи, що впиралися в особливі гнізда на їхніх поясах. На кінцях смолоскипів витанцьовувало яскраво-жовте полум'я. Слуги привітно схилили голови й розступилися: килим полинув уперед і опустився на мармурову підлогу.
На Ашмірине розчарування, її відмовились одразу провести до царя. Натомість із темряви поспіхом виступили інші слуги з м'якими голосами, і повели їх із Хабою до високої кімнати з колонами, встеленої шовковими подушками. Там усміхнені ясноокі хлопчаки — Ашміра відразу зрозуміла, що то не справжні люди, — подали їм чаші з охолодженим вином.
Наступні пів години далися Ашмірі чи не так само важко, як нещодавній бій в ущелині: довга люб'язна розмова з чарівником, що під хмелем дедалі більше звертав на неї свою увагу. Він зазирав їй в обличчя своїми великими вологими очима, тяг до неї свої бліді руки — Ашміра ледве стримувалась, щоб не відсахнутися. Хаба залишався поблажливо-ласкавим, однак в усіх проханнях негайного прийняття в царя незмінно відмовляв, а на запитання, коли ж це можна влаштувати, відповідав ухильно. Скрегочучи зубами, Ашміра й далі вдавала простодушне дівча, тішачи чарівника недоладними словами подяки й лестощами.
— Цар Соломон, мабуть, і справді могутній, — торочила вона, — якщо йому служать такі люди, як ти! — Вона схилила голову і вдала, ніби відсьорбує з келиха.
Хаба пирхнув. Його завзяття на мить ущухло.
— Еге ж, еге ж. Він могутній…
— О, як мені хочеться поговорити з ним!
— Будь обережна, жрице! — застеріг Хаба. — Він не завжди ласкавий, навіть із такими гарними дівчатами, як ти. Кажуть, ніби одного разу, — він мимоволі озирнувся, — ніби одного разу одна з його дружин, красуня-фінікійка, напоїла його вином, коли вони усамітнились у шлюбному покої. Коли ж він заснув, вона спробувала зняти з його пальця Перстень. Дотягла вже до другого суглоба, аж зненацька Соломона розбудив пташиний спів за вікном. Цар розмовляє з птахами, як вам це, напевно, відомо, від них і довідався про все. Відтоді ця фінікійка блукає в соснових лісах Кедронської долини в подобі сови, білої сови з навіженими очима, чий голос віщує смерть комусь із царської родини… — Хаба замислено відсьорбнув вина. — Як бачиш, Соломон буває страшним.