Ашміра вдала на обличчі належний подив, однак подумала, що ця фінікійка була просто дурепа: навіщо тягти Перстень з пальця, коли можна одним ударом ножа відтяти палець разом з Перснем? Вона сказала:
— Що ж, царям доводиться бути жорстокими, щоб захистити те, що їм належить. Але ж ти, великий Хабо, добрий і ласкавий! До речі, як щодо мого давнішого прохання? Ти відпустиш на волю двох демонів, що врятували мені життя?
Чарівник підняв кощаву руку й вирячив очі:
— Ти справді невблаганна, жрице Кіріно! Тобі ні в чому не можна відмовити! Гаразд, гаразд, годі про це. Я цього ж вечора відпущу цих рабів на волю.
Ашміра захоплено закліпала віями:
— Ти присягаєшся у цьому, о Хабо?
— Так, так, присягаюся великим богом Ра й богами Омбосу… За умови, — додав він, підсунувшись ближче й зирячи на неї вологими очима, — що я зустрінуся з тобою сьогодні в палаці на вечірньому бенкеті. Там, звісно, буде й багато вельмож, і мої товариші-чарівники…
— А цар Соломон? — нарешті щиро поцікавилась Ашміра.
— Можливо, можливо… хоча це ще достоту невідомо. Гаразд, на тебе вже чекає слуга. Він проведе тебе до кімнати для гостей. Тільки спершу., може, ще келих вина? Ні? — Ашміра тим часом уже вставала з-за стола. — Так, так, я розумію — ти втомилася… Але на бенкеті ми ще зустрінемося, — додав Хаба, вклоняючись. — І тоді, сподіваюсь, ми познайомимося ближче…
* * *
У двері кімнати постукали. Ашміра вмить насторожилася. Поправила свій одяг, переконалася, що кинджалів не видно, тоді підійшла до дверей і відчинила їх.
У тьмяному коридорі, серед схожої на зірку плями світла, джерела якої помітно не було, стояв чоловік. На ньому було білосніжне вбрання — ознака високої посади. Сам він був низенький, худий і смаглявий — Ашміра подумала, що він може походити з Кушу чи звідкілясь із долини Нілу. На його плечі сиділа біла миша зі смарагдово-зеленими очима. Чоловік запрокинув голову, щоб поглянути Ашмірі в обличчя.
— Жрице Кіріно, — сказав він. — Я — Гірам, Соломонів візир. Вітаю тебе в його домі. Ходімо зі мною, і я запропоную тобі частування.
— Дякую. Це було б до речі… Проте я мушу негайно зустрітися з царем Соломоном. Чи не можна…
Низенький чоловік мляво всміхнувся й підняв руку:
— Свого часу все буде можна! Нині ж у Залі Чарівників розпочинається бенкет, і тебе запрошено туди. Будь ласка… — він показав на двері.
Ашміра ступила вперед. Біла миша стривожено верескнула, стала на задні лапки й гучно запищала у вухо чарівникові.
Візир насупився й поглянув на Ашміру з-під важких повік.
— Пробач, жрице, — повільно сказав він. — Мій слуга, могутній Тибальт, каже, що твоя особа надто вже заплямована сріблом… — Миша, що сиділа на його плечі, гарячково терла свої вусики лапкою. — Тибальт каже, що от-от зачхає!
Ашміра відчула, як срібні кинджали встромляються їй у стегно. Вона всміхнулася:
— Може, він має на увазі оце? — вона дістала з-під туніки срібний ланцюжок. — Це символ великого бога Сонця, який береже мене все моє життя. Я не знімаю його від самого народження.
Візир знову насупився:
— Може, все ж таки знімеш його? Це може зашкодити духам — таким, як Тибальт, — їх у палаці дуже багато. Вони вельми чутливі до таких речей.
Ашміра всміхнулася ще ширше:
— На жаль, не можу. Це означає — зректися щасливої долі, судженої мені ще від народження, й накликати на себе гнів бога Сонця. Хіба у вас, у Єрусалимі, немає такого звичаю?
Чарівник стенув плечима:
— Я на цьому не дуже знаюся, тільки здається мені, що ізраїльтяни шанують якесь інше божество… Ну, гаразд, нехай кожен залишається при своїй вірі. Ні, ні, Тибальте, замовкни! — Миша гучно пищала щось йому на вухо. — Вона гостя, ми мусимо зважати на її дивацтва… Ходімо зі мною, жрице Кіріно!
Він вийшов з кімнати, ще й досі оточений зірчастим сяйвом, і попрямував коридором, викладеним холодною, тьмяною мармуровою плиткою. Ашміра поспішала за ним. Зеленоока миша, що сиділа на плечі в чарівника, пильно оглядала дівчину з ніг до голови.