Вона гнівно оглянула заповнену людом залу. Вочевидь цар не намагається правити лише за допомогою страху: він переплітає його з милосердям, щоб люди згадували його добрим словом. Це все чудово, проте для неї важливо тільки те, що врешті-решт він залишається недосяжним. І це — лише половина справи. Навіть якщо їй пощастить потрапити до нього на найближчій раді, їй, судячи з усього, не дозволять навіть наблизитися до царя. А це вже погано. Слід підійти якомога ближче, щоб ні він, ні його демони не встигли зрозуміти її задуму. Інакше шанси на успіх у неї мізерні.
Треба знайти якийсь інший спосіб.
Голоси бенкетарів ущухли, їхні руки зависли над тарілками.
Ашмірі поза шкірою побіг мороз. Вона відчула, що за її спиною хтось стоїть.
Бліді пальці торкнулися її рукава, а в потилицю хтось дихнув винним випаром.
— Що це ти тут робиш? — поцікавився чарівник Хаба.
Він був убраний в елегантну чорно-сіру туніку й короткий сірий плащ. Обличчя його розпашілося від вина. Коли він простяг руку Ашмірі, дівчина помітила, які довгі в нього нігті.
Ашміра силувано всміхнулася:
— Візир Гірам сказав, що я…
— Візир — старий дурень, на шибеницю його! Я тебе вже з пів години чекаю за почесним столом! Ходімо, Кіріно! Облиш цей келих — тобі дадуть інший. Ти бенкетуватимеш із чарівниками, а не з цим набродом!
Люди, що сиділи довкола, вирячились на неї.
— О, дехто має приятелів при дворі! — зауважила жінка.
Ашміра підвелася, махнула їм на прощання рукою і вслід за чарівником попрямувала повз ряди столів до високої платформи в кінці зали. Там, за мармуровим столом, що аж угинався від рідкісних страв і біля якого поралися кілька джинів, сиділи чоловіки й жінки в розкішних убраннях. Усі вони спантеличено вирячились на неї. В усіх була помітна та недбала самовпевненість, яка приходить із владою; на плечах у декого сиділи звірятка. У кінці стола Ашміра побачила Гірама: він, як і Хаба та більшість інших чарівників, був уже добряче підхмелений.
— Це наші Сімнадцятеро, — пояснив Хаба. — Чи радше те, що від них залишилось, — Езекіель мертвий. Сідай біля мене: зараз побалакаємо, познайомимося ближче…
Очі Гірама, що саме відсьорбував вино з келиха, здивовано вирячились, а його зеленоока миша скривилася від огиди.
— Що це, Хабо? Що це таке?
Гостролиця жінка з довгим волоссям, заплетеним у косу, насупилася:
— Це Рувимове місце!
— У бідолахи Рувима болотяна лихоманка, — відповів Хаба. — Він сидить у своїй вежі й присягається, що от-от помре.
— Так йому й треба! — буркнув низенький опецькуватий чоловічок. — Нехай не звалює своєї роботи на інших! То що це за дівчина, Хабо?
— Її звуть Кіріна, — мовив Хаба, беручи свій келих і наповнюючи вином другий — для Ашміри. — Вона жриця з… не пам'ятаю вже, звідки саме. Я сьогодні врятував її по дорозі в пустелі.
— Еге ж, я чув, — обізвався інший чарівник. — Отже, ти повернув собі Соломонову ласку? Хутко ж ти впорався!
Хаба кивнув:
— Ти що, Септімусе, сумнівався? Розбійників знищено, як і було наказано. Я офіційно повідомлю про це самого царя під час наступного прийому.
— А чи не зміг би ти взяти мене з собою до царя? — запитала Ашміра. — Мене так дратує вся ця тяганина!
Дехто з чарівників пирхнув. Хаба з усмішкою поглянув на них:
— Як бачите, в юної Кіріни нетерплячка. Якби ви знали, як мені важко її стримати! Люба моя жрице, до Соломона не ходять без запрошення. Я, звісно, зроблю все, що можу, щоб пришвидшити цю справу, однак тобі доведеться потерпіти. Приходь завтра до моєї вежі — ми поговоримо, що тут можна зробити.
Ашміра схилила голову:
— Дякую.
— Хабо! — Низенький візир, що сидів на чолі стола, насупивсь і владно постукав по стільниці пальцем. — Ти певен, що Соломон буде радий тебе бачити? Може, ти справді знищив якихось там розбійників — це чудово, однак твоя недбалість на Храмовій горі дуже засмутила його, а з віком він стає дедалі дратівливіший. Не думай, що тобі все так проститься!
Ашміра, що саме дивилася на Хабу, побачила, як у глибині його вологих очей щось ворухнулося, випливло на поверхню — щось таке, від чого її душа мимоволі здригнулася. Проте це відчуття швидко зникло, й Хаба зареготав:
— Гіраме, Гіраме! Невже ти справді сумніваєшся в моїх судженнях?
Між чарівниками зненацька запала тиша. Гірам зустрівся очима з Хабою: той виплюнув на стіл оливкову кісточку.