— Але ж тут так добре… — прикусила губу Ашміра.
— На твоєму місці, — провадив кіт, — я краще помилувався б фресками на стінах. Поглянь: ось старий Рамзес на своїй колісниці, а ось Гаммурапі серед своїх висячих садів. Ось Ґільґамеш — не дуже, щоправда, схожий: у нього був зламаний ніс — чому це не намалювали? Атож, — вів далі кіт, — тут зображені всі великі. Характерна риса близькосхідних деспотів: їм усім хочеться бути кращими за тих, хто жив до них. Я певен — саме тут Соломон задумує свої напади на такі країни, як Шеба!
Ашміра досі дивилася на струмені запашної пари, що піднімалися з поверхні води, проте, почувши останні слова джина, здригнулася й мимоволі стиснула кинджал. Відірвавши погляд від зачарованої зали, вона люто вирячилася на кота.
— Отак буде краще! — мовив Бартімеус. — А тепер я ось що запропоную. Звідси ведуть чотири арки: дві — праворуч, дві — ліворуч. Усі чотири зовні однакові. Я раджу зазирнути до всіх чотирьох по черзі. Я піду перший. Ти — за мною, й не зводь з мене очей. Нікуди більше не дивися — тільки на мене, інакше чари здолають тебе. Впораєшся? Чи повторити ще раз?
Ашміра насупилася:
— Звісно, впораюсь! Я ж не дурепа!
— З багатьох точок зору ти справді дурепа.
Сказавши це, кіт подався геть, обходячи канапи й золоті столики. Ашміра, лаючись, поспішала за ним. Краєм ока вона бачила, як мерехтять і переливаються чарівні принади, наче спогади про дивовижний сон, проте дівчина вперто не звертала на них уваги, дивлячись на…
— Чи не міг би ти трохи опустити хвіст? — прошепотіла вона.
— Зате тепер ти не зважаєш на чари, — відповів кіт. — Отож і не нарікай. Так, ось перша арка… ану, зазирнімо… Ой! — він поспіхом відскочив назад, настовбурчивши хвоста. — Він там! — тихо додав він. — Поглянь, тільки обережно!
В Ашміри тьохкало серце, коли вона зазирнула до найближчої арки. За аркою була кругла кімната — порожня, нічим не оздоблена, з мармуровими колонами, що виступали зі стіни. Посередині кімнати був постамент, угорі здіймалася в небо скляна баня, крізь яку сяяли яскраві зорі.
На постаменті стояв чоловік.
Стояв він спиною до арки — його обличчя не було видно, і все ж таки Ашміра впізнала його за фрескою в Залі Чарівників. На ньому було шовкове вбрання аж до п'ят, із витканими золотими спіралями. Довге чорняве волосся спадало до плечей. Він запрокинув голову й мовчки спостерігав за зірками. Його руки були зчеплені за спиною.
А на одному з пальців виблискував Перстень.
Ашміра затамувала подих. Не зводячи очей з нерухомої постаті царя, вона витягла з-за пояса кинджал. До постаменту було кроків з тридцять — не більше. Час настав! Вона поцілить йому в серце одним-єдиним ударом, і Шеба буде врятована. Шеба буде врятована! Краплинка поту стекла з її чола й покотилася вздовж крильця носа.
Вона підкинула кинджал у повітря, перехопила його за вістря…
Занесла руку…
Цар так само спокійно дивився на зорі.
Щось потягло її за туніку. Вона поглянула вниз. Барханний кіт був тут — він гарячково показував назад, на кімнату з наїдками. Дівчина хитнула головою й націлилася кинджалом.
Її смикнули ще раз — досить сильно, щоб збити приціл. Ашміра нечутно зітхнула й дозволила котові затягти себе за край арки, до зовнішньої зали. Нахилившись, вона гнівно поглянула йому в очі:
— Чого тобі?
— Щось тут не так.
— Що ти маєш на увазі — «не так»? Це не Соломон?
— Я… не знаю. Якщо це й Примара, то така, якої я не можу розпізнати. Просто…
— Що — «просто»?
— Не знаю. Достеменно сказати не можу.
Ашміра поглянула на кота й випросталась.
— Піду і вб'ю його!
— Ні! Зачекай!
— Цить! Він нас почує! Іншої такої нагоди не буде… Та годі вже тягти мене!
— Кажу тобі — не роби цього! Надто вже все просто…
Ашмірі голова йшла обертом. Вона бачила перед собою спокійне, благальне обличчя Балкіди, бачила похмурих жриць, що вишикувались у дворі, уявила вежі Маріба у вогні… Бачила, як падає її мати і як її волосся, наче струмені води, розтікаються по колінах старої цариці…
— Відпусти мене! — просичала вона. Кіт тим часом чіплявся за її руку. — Відпусти, чуєш? Я зроблю це! Я скінчу це просто зараз..
— Це пастка, я певен! Тільки я… Ой!
Ашміра махнула срібним кинджалом — вона не збиралася ранити джина, лише хотіла відігнати його.
Кіт відпустив її рукав і відскочив убік, настовбурчивши шерсть.
Ашміра знову майнула під арку. Цар стояв так само, як і раніше.