— Навіщо мені помста? — голос лунав так тихо, що кожен помах крилець метелика в повітрі ніби подрібнював його на шматочки. — Я — тільки шепіт невимовного смутку, я…
— Ти міг би допомогти якомусь іншому духові досягти величі…
— Мені байдуже до інших. Я бажаю смерті всім істотам по всіх світах, хто сповнений сил і життя…
— Авжеж, шляхетне почуття, — сухо зауважив метелик і потягся до кришки. — І все ж таки, як на мене, Соломон був і є непереможним. Перстень викрасти неможливо — це знають усі.
У голосі почулося вагання:
— Як? Ти не віриш мені?
— Звичайно, ні. Тобі ж усе одно байдуже! Сиди тут і слухай власне відлуння, якщо це тобі до вподоби. А в мене сила-силенна наказів від царя, мені нема часу даремно теревенити. Бувай!
— Бовдуре! — хоч як тихо й кволо пролунав цей голос, темне почуття, що наповнювало його, виявилось таким потужним, що в мене аж затремтіли крильця. Добре, що Філокрит утратив силу й нічим не міг мені зашкодити. — Як сліпо ти повертаєшся в рабство, коли міг би за одну мить підкорити Соломона й заволодіти Перснем!
— Може, ти знаєш, як це зробити? — пирхнув я.
— Так, знаю!
— Та невже? І хто ж це каже?
— Я кажу!
— Ти? Замкнений тут, у глеку? Ти просто базіка!
— Я не завжди перебував у цій комірчині! — вигукнув голос. — На початку клятий цар тримав мене в своїх покоях і вихвалявся мною всім своїм дружинам! Я чув усі його розмови, всі накази слугам, а найголовніше — я чув, як він розмовляв з тією моторошною істотою, що слухається Персня! Я знаю його вразливе місце! Знаю, як він ховає його від усіх! Скажи-но мені, джине, ніч зараз чи день?
— Справжнісінька глупа ніч.
— Он як! Ти, певно, бачив царя, коли блукав його покоями?
Я вирішив, що трохи наївності не завадить:
— Так, бачив його в обсерваторії. Він стояв там і дивився на зорі.
— Ти, довірливий дурню! То був не Соломон!
— А хто ж тоді?
— Чари, створені Духом Персня. Закляття, накладене на глиняну ляльку. Лялька обертається на царя, а сам цар іде до своїх покоїв і лягає спати. Це — потужна Примара пастка для ворогів. Коли я натрапив на неї, подумавши ніби Соломон беззахисний, справжній цар дізнався про це — і вмить спіймав мене в свої тенета Якби я не звернув на нього уваги, то уникнув би такої долі!
Я замислився:
— А як саме він спіймав тебе?
— За допомогою іншої Примари Він на них мастак. Мені примарилась величезна істота що вирвалася з-під землі, — така могутня, що я занімів з переляку. Поки я намагався битися з нею, жбурляючи Вибухи в її верткі щупальця, Соломон з'явився в мене за спиною й крутнув Перснем. Тому я й тут…
Метелик обміркував несподівану новину. То ось чому я досі на Землі! Дівчину не зжерли — вона в полоні. Мені це нічого доброго не обіцяло — насамперед тому, що Соломонові напевно закортить ближче познайомитися зі спритним рабом, що зумів провести її так далеко. Слід було щось робити, й до того ж негайно. Та спершу треба було витягти з Філокрита решту відомостей.
— Усе це добре, — недбало зауважив я, — та уявімо, що ти справді не звернув уваги на Примару й зустрів справжнього Соломона. Але ж Перстень досі був би в нього! Тобі нізащо не пощастило би зняти його.
Звідкілясь долинув рев — лютий, та водночас кволий, наче далека гроза над морем. Повітря взялося дивним вихором, від якого метелик загойдався, наче на хвилях:
— О негідний, недоумкуватий Бартімеусе, яка шкода, що я не можу роздерти твої крильця на клапті! Соломон аж ніяк не «непереможний»! Лягаючи спати, він знімає Перстень!
Я додав до свого тону дещицю недовіри:
— Навіщо йому це робити? В усіх оповідях сказано, що він не знімає його ні на мить. Одна з його дружин намагалася…
— Брешуть ваші оповіді! Цареві вигідно, щоб усі так думали, тож він і поширює такі чутки. З опівночі до перших півнів він має спати. А щоб заснути, він мусить знімати Перстень!
— Він цього просто не робитиме, — заперечив я. — Це для нього — завеликий ризик. Уся його сила…
Глек наповнився лютим булькотанням, схожим на звук засміченого риштака. Філокрит сміявся:
— Саме в силі й проблема! У Персні її забагато! Його енергія спалює кожного, хто його носить! Удень Соломон ще здатен це терпіти, хоч йому й доводиться приховувати свій біль від усього світу. А вночі, на самоті, він мусить відпочивати. Перстень лежить на срібному тарелі біля його постелі — достатньо близько, щоб цар міг умить схопити його. І все ж таки він вразливий!