— Hej, body, наступний танець мій!
— Я не танцюю, — буркнув на це Перфецький, бо від випитого бальзаму йому раптом здалося, що то не спаґетті намотує вона на виделку, а живих черв’яків, котрі ще й в роті продовжують ворушитися.
І тут же спостеріг він багато інших метаморфоз із їдлом, яких, здається, більше ніхто й не бачив, і не шампіньйони були запечені в піцці, а пуголовки, і не тортелліні поливав Дежавю червоним кетчупом, а собачі вуха, і не з біфштекса пустив кров Джабраїлі, а з чиєїсь волохатої щоки, що лежала в нього на тарілці, порізана при голінні, і не ковбаски напихав у себе розпашілий Мавропуле, а відрубані пальці якогось невдахи, до того ж із брудом під нігтями, і що вже там говорити про все інше — про овочі, про салати чи про frutti di mare — як не п’явки, то гусениці, як не стоноги, то мокриці кишма кишіли в тарелях, салатницях і полумисках. І глянувши на всю цю мерзоту, Стах не міг не прикластися до бальзаму, прихованого на грудях, бо інакше його обов’язково знудило б…
— Я мушу запросити старого. Нині його вечір, — сказала Ада. — Постарайся не втрачати мене. З поля зору, — уточнила, ніби лиш на це претендує.
І пішла, огинаючи стіл, і там, при самому його початку, поцілувала древнього Казаллеґру в руку, вся темно-зелена, а, можливо, просто в перстень поцілувала, і за хвилину вже вела його в дивному сповільненому танці, під звуки налаштовуваних інструментів, зміїне сичання публіки та громові гуркоти за вікнами.
— Світло! — скомандував у мікрофон Даппертутто, і в покої зробилося напівтемно, себто інтимно.
— Браво, патроне! — знову вереснув Даппертутто.
— Браво, патроне! — підхопила майже вся зала, радісно спостерігаючи за тим, як по-дитячому сумирно вклалася стара голова десь там, зовсім близько від Адиних повновагих грудей.
— А де її чоловік, той німець? — запитав Мавропуле, незламними зубами трощачи хвостову кістку.
— Відучора пропав, — знизав плечима Стах.
— Пропав?! — Мавропуле покрив усе навколо новим валом гомеричного колихання, аж золото на ньому забряжчало. — Пропав! Що ж, тоді не варто гаяти час! — і він, як в усі часи, підморгнув Стасові, але на цей раз відразу двома очима.
— Що ти маєш на увазі? — Перфецький рішуче поправив окуляри і хильнув бальзаму просто з пляшки.
— Що я з нею обов’язково затанцюю! — пояснив Мавропуле і облизав пальці, щоправда, Стах не зауважив, чи свої, чи ті, відрубані. — А тобі щось не подобається?
Стас хотів запустити в нього свинячим вухом, але тої ж миті побачив, що навпроти сидить уже не Мавропуле, а чорної масті віслюку єпископській тіарі й сутані.
— Мої славні, мої дивні! — знову припав до мікрофона летючий Даппертутто. — Прошу всіх звернути увагу: пані Ада Цитрина, співробітниця нашої фундації і королева нинішнього прийняття!
Всі зааплодували разом із черговими ударами грому, від яких аж похитнувся старий Казаллеґра і тяжко зблід.
— Ну, все. Починається, — сказав віслюк, осушивши повний келих «драконівки».
«Йому погано, йому погано», — прошелестіло залою.
Забава тривала.
«Йому погано, йому погано», — цей рефрен пульсував у Стаховій скаламученій голові, і він не знав, кого він стосується, але міг припускати, що навіть його самого.
«Йому погано, йому погано», — з цими словами старого під руки вивели з покою в якісь дальні коридори, а фрак і кальсони обвисали з нього німими печальними складками.
Стасові теж було погано. Ада танцювала. Мала успіх. Її увесь час хтось запрошував. У відповідь на це Стас безжально курив і надто часто знімав та одягав окуляри. Грім і блискавки. Жорстока немузика. Темно-зелена сукня. Всього було забагато.,
Спершу йому здалося, ніби Ада надто відверто треться щокою об груди Альборака. Що руки Джон Пола ковзнули її талією вниз і сплелися замком у найлегковажнішому місці. Що Ґастон Дежавю лизнув її в шию. Що якийсь красунчик, вельми схожий на Ероса Рамацотті, обвився змієм довкола її рухливих стегон. Що навіть Лайза Шейла чомусь танцює з нею.