Аврон аб Кадуґан належав до тих небагатьох повстанців, хто не почував ні найменшого страху перед чаклунами та їхніми чарами й залюбки спілкувався з ними. Надто ж із наймолодшими з них — Ківаном, Бриханом та Нейве, в особі яких знайшов не лише вдячних слухачів для своїх розлогих оповідей про далеку минувшину, а й старанних учнів, що втамовували його жагу до вчителювання. Неписьменну Нейве він навчав грамоти, трохи освіченішого Брихана — каліґрафії й арифметики, а Ківанові викладав лейданську мову, право та основи філософії — як загальної, так і натуральної. Професор був людиною широких і глибоких знань, а головне — талановитим учителем.
Увійшовши до печери, Ківан у відповідь на запитливі погляди товаришів переказав їм розпорядження Ейнара щодо змін у сьогоднішньому нічному чергуванні. Він міг вільно говорити про це в присутності Аврона аб Кадуґана, оскільки той, як і решта колишніх каторжників, вважав, що чаклуни цілодобово пильнують підступи до ущелини, щоб завчасно попередити повстанців у разі раптового нападу ворога. Втім, професор знав трохи більше за інших — зокрема йому від самого початку було відомо, що Ейнар має кількох спільників за межами табору, які справно постачають його продовольством та розвідувальною інформацією. Хоч, звичайно, він і гадки не мав, що ці спільники мешкають аж у Ханґовані й обіймають високі посади при королівському дворі.
Нейве хутенько схопилася на ноги, нап’яла на себе шубу й побігла до продовольчої печери по вечерю для Ківана. А сам Ківан, скинувши підбитий хутром плащ та шапку, які в обігрітому чарами приміщенні були зайві, присів на сінник поруч із Мірвел вер Валан, другою жінкою-чаклункою серед повстанців, і прийняв з її рук чашку гарячого чаю. Подякував, відсьорбнув ковток і став дослухатися до розмови Аврона аб Кадуґана з Шілтахом аб Роґвалом — молодим чаклуном, що приєднався до них лише три дні тому. Він народився і зріс у невеликому містечку на східному узбережжі, впродовж останніх кількох років працював помічником у місцевого аптекаря і потроху відкладав гроші для переїзду на Абрад. Проте цьогоріч восени господаря аптеки заарештували за звинуваченням у приготуванні чар-зілля, а Шілтах не став чекати, коли прийдуть і по нього, щоб засудити за компанію зі старим аптекарем, і негайно накивав п’ятами. При цьому він втратив більшість заощаджень, бо тримав їх у аптеці, яку вважав надійнішим місцем для схованки, ніж переповнений братами та сестрами батьківський дім. Змінивши ім’я, юнак оселився у Фланліні, де перебивався випадковими заробітками і, за власним зізнанням, плекав плани пограбувати якого-небудь заможного купця, щоб роздобути грошей на переїзд. Зачувши про архарське повстання, Шілтах тижні зо два вагався, та врешті поцупив коня в одного п’яного, як чіп, шляхтича й вирушив на північ, у гори.
Ейнар перевірив хлопцеву історію, а переконавшись у її правдивості, вчора вранці відвів його до Елвен. Від неї Шілтах отримав владу над темною енерґією та доступ до Тиндаяру і зараз лише потроху звикав до нових відчуттів, пристосовувався до того, що межі його світу різко розсунулися, відкривши перед ним досі небачені обрії. А професор, що навіть не підозрював про ці переживання, напосідав на нього, переконуючи взятися до вивчення бодай натуральної філософії — дисципліни, на його погляд, конче необхідної для будь-якого чаклуна. Шілтах, як міг, відбивався від його настійливих умовлянь і твердив, що його найперша задача — навчитися правильно чарувати, бо він геть нічого не вміє. Аврон аб Кадуґан намагався був апелювати до досвіду Ківана, проте той рішуче став на бік Шілтаха.
— Ми з ним у різному становищі, — пояснив він. — Я змалку розвивав свою силу, вважав, що так буде легше її контролювати, а Шілтах, навпаки, придушував її, ховав глибоко в собі. На мій погляд, це було неправильно, але так уже склалось, і тут нічого не вдієш. Зараз йому треба цілком зосередитися на маґії. А з розширенням кругозору варто зачекати до кращих часів.
— Таж я про це й кажу, — озвався Шілтах, підбадьорений Ківановою підтримкою. — Мені зовсім не до науки, пане. Кінець-кінцем, я вмію читати, писати й рахувати, навіть знаю трохи лейданських слів — без них у аптеці ніяк. А з усім іншим зажду, це не горить.