— Чому?
— Бо в їхніх очах ми будемо чорними чаклунами. Принаймні спершу вони точно так вважатимуть. І я не певен, чи вдасться нам узагалі порозумітися з ними. Для них кожен, хто володіє темною енерґією, є слугою Ан Нувіну.
Мірвел гмикнула.
— Досі я не думала про це, просто не мала часу. Та, здається, ти перебільшуєш небезпеку. Відьми зовсім не дурні жінки і зрештою в усьому розберуться. Вони живуть досить довго для того, щоб удосталь набратися мудрості й не судити про все зопалу, лише за зовнішніми ознаками. А ти ділився своїми сумнівами з Ейнаром?
— Так. Він сказав, щоб я не переймався, мовляв, усе буде гаразд. Зате леді Елвен теж цим стурбована. Правда, вона не боїться, що втручання відьом зашкодить нашій боротьбі. Вони не мають влади над Тиндаяром, тому, щоб дістатися до нас, мусять прибути на Лахлін по морю і спершу впоратися з поборниками. А це саме те, чого ми прагнемо.
— Так отож і воно, — сказала Мірвел. — Леді Елвен має рацію. Доки на Лахліні залишатимуться поборники, відьми не зможуть нічого з нами вдіяти. В усякому разі, тобі не варто боятися, що вони стануть нам на заваді. Ну, а коли — і якщо — ми переможемо, тоді й будемо думати над цією проблемою. Поки ж вона, як полюбляє казати наш професор, неактуальна. Зараз ми маємо інші, нагальніші клопоти.
— А раптом відьми домовляться з поборниками, — припустив Ківан. — Пообіцяють більше ні в що не втручатися, лишень би їм дали змогу розібратися з нами. Звичайно, ми легко втечемо від них через Тиндаяр, але на цьому наше повстання захлинеться.
Жінка зосереджено подивилася на нього:
— Гадаєш, поборники на це погодяться?
— Можуть і погодитись. Вони по самі вуха загрузли в конфлікті з королем, а тут іще ми їм як кістка поперек горла. Їхньому керівництву має видатися заманливою ідея розправитися з нами руками відьом.
— І відьми підуть на таку домовленість?
— Важко сказати. Я знаю про них так само мало, як ви й решта наших. Ну, може, Ейнарові відомо більше. — (Насправді Ківан був цього певен. Він уже давно здогадувався, що їхній ватажок ніякий не лахлінець-самоук, а добре вишколений абрадський чаклун, і сьогодні його підозри остаточно підтвердилися. Прибувши на виклик, Ейнар негайно впізнав у полоненому чаклуні кованхарського професора Фейлана аб Мередида і пояснив, що якось мав із ним справу під час одного з візитів на Абрад. А трохи згодом, розмовляючи з Елвен, уже говорив про нього так, ніби був з ним добре знайомий, і це не пройшло повз Ківанову увагу.) — Професор аб Кадуґан розповідав, що відьми позиціонують себе, як захисників людства від демонів, чудовиськ та чорних чаклунів. Боротьбу з ними вони вважають своїм найпершим обов’язком, тому в разі потреби, мабуть, визнають за доцільне укласти угоду з меншим злом, земним злом, яким є Конґреґація, щоб отримати можливість виступити проти нас — оскільки ми в їхньому уявленні будемо втіленням великого зла, космічного.
— Комічного? — перепитала спантеличена Мірвел. — І що ж у нас такого смішного?
— Я казав про зло космічне, — пояснив Ківан. — Від лейданського слова „космос“, що позначає світобудову. Тобто, всесвітнє зло. На жаль, саме так про нас думатимуть відьми. І я не уявляю, як переконати їх у тому, що ми не Китрайлові слуги.
— Нічого, щось придумаємо, — сказала жінка. — А поки я не раджу тобі говорити про це з іншими.
— Я й не збирався. Вони до цього ще не готові.
— І ближчим часом не будуть готові. Тож нехай усе йде своїм трибом, а коли ця проблема постане — у справдешньому житті, а не тільки в твоїй уяві, тоді й будемо її вирішувати.
Розділ XVIII
Переступивши поріг медичної лабораторії, Ейрін аж заклякла від несподіванки. Сестри Ґлай, що викладала лікарську справу, ніде не було видно, зате біля скляної шафи з цілющими зіллями та порошками стояла тринадцятирічна Олвен вер Елінир. Своїм звичáєм, вона проіґнорувала появу Ейрін і продовжувала роздивлятися шеренги різнобарвних пляшечок на полицях, ніби нічого й не трапилося.
— Що ти тут робиш? — запитала Ейрін, зачинивши за собою двері.
Олвен повернула голову, гостро зиркнула на неї і з удаваною недбалістю буркнула:
— Що треба, те й роблю. Це тебе не обходить.
— Е ні, якраз обходить, — заперечила Ейрін. — У мене тут заняття.