— Я ще не знаю, чи поїду влітку додому, — сумно мовила Фіннела. — Найпевніше, що ні. Мабуть, залишуся тут.
— Чому?
— Бо потім тато може не відпустити мене назад. Скаже: повчилася й годі, час уже заміж виходити. І віддасть за того ж Падрайґа. А я не хочу заміж, я хочу й далі навчатися.
Ще півроку тому Ейрін була б украй приголомшена, почувши від кузини такі слова. Але півроку тому Фіннела б нізащо цього не сказала.
— І як ти поясниш батькам?
— Дуже просто. Скажу, що в морі мені кепсько, і ніскілечки не збрешу — ти ж сама бачила, як я мучилась по дорозі з Рондава. А плисти звідси аж до Бруахайла, ще й без відьом, буде втроє довше і втроє важче. Я б, звичайно, перетерпіла, але… Словом, нехай тато з мамою думають, що я й досі така розніжена, аж до дрижаків боюся морської подорожі. Ну, а іншого способу вчасно потрапити в Леннір не існує. Хіба що через Тиндаяр.
Ейрін згідно кивнула. Про поїздку суходолом через увесь Північний Абрад і мови бути не могло — дорога в обидва кінці забрала б усі канікули. У кращому разі, вдалося б вигадати якийсь тиждень, та й то не напевно.
— Воля твоя, сестричко, — сказала вона. — Я буду тільки рада, якщо ти залишишся зі мною влітку. Але не квапся з остаточним рішенням. Зачекай, подивись, як розвиватимуться ваші з Бренаном стосунки. Ану ж твої листи причарують його — я зовсім не виключаю такої можливості. А коли ти матимеш реальний шанс вийти за відьмака, твій батько й думати забуде про якогось там Падрайґа.
Фіннела мрійливо всміхнулася.
— Ще б пак! Отримати такого зятя… — Та вже за мить вона спохмурніла і стиха зітхнула. — Знаєш, Ейрін, це жорстоко з твого боку. Щойно вмовляла мене не тішитися марними надіями — аж раптом затягла зовсім іншої пісеньки. Тепер уже ти обнадіюєш мене.
Спантеличена Ейрін обняла її за плечі.
— Даруй, сестричко, я трохи захопилася. Піддалася на твої емоції. Я справді дуже хочу, щоб у тебе все вийшло з Бренаном. Я бажаю тобі найбільшого щастя…
Розділ XIX
За звичайних обставин Рада Лордів збиралась на свої засідання у спеціально призначеній для цього Палаті Лордів, що була розташована в Цитаделі Високих Лордів. Однак, за давньою традицією, королів Катерлаху обирали в найстарішій будівлі Рінанхару — присадкуватій шестикутній вежі Ґортир Дерґ, єдиній споруді, що збереглася від первісного замку Ріх на н-Ярхар. Вона стояла майже впритул до Королівського Крила і сполучалася з ним трьома різнорівневими ґалереями, а весь її горішній поверх займала Церемоніальна Зала, де проходили щоденні королівські прийоми.
Саме в цій залі напередодні ввечері було встановлено широким півколом двадцять сім крісел для лордів-радників, а вздовж чотирьох із шести стін тягся ряд стільців для запрошених на збори почесних гостей — знатних та впливових вельмож Катерлаху, які не належали до Ради, найвищих духовних осіб країни, повноважних представників іноземних держав і, звичайно ж, відьом. Якраз через них міністр двору, що розподіляв запрошення, мав велику мороку, бо за неписаним, але твердим правилом усі вони могли безперешкодно приходити на будь-яке засідання Ради. А оскільки зараз у Тахріні їх було аж тринадцятеро, то хоч лусни не вдавалося відшукати місця для ще шести поважних лордів, яких просто не можна було обійти увагою. Зрештою міністр домовився з Брігід і Альсою, що в перший день роботи Ради, коли очікувався найбільший ажіотаж, будуть присутні лише семеро відьом — а далі всі обмеження знімаються.
Шайна мала повне право претендувати на одне з цих місць, бо була четвертою за формальною старшістю, але вирішила не лізти поперед доросліших і досвідченіших сестер. Брігід оцінила таку поміркованість, та все ж узяла її з собою, як свою помічницю. Їм двом, а також Альсі, дісталися чи не найкращі гостьові місця, звідки було видно в обличчя всіх лордів-радників, що дозволяло стежити за їхнім настроєм і на цій підставі судити, до якого рішення вони схилятимуться.