— Лорде Фінваре, ваша несподівана шляхетність, я б навіть сказав, жертовність, поставила мене в украй ніякове становище. Як і лорд Ідвал, я міг чекати такого вчинку від кого завгодно, але не від вас. І що ж тепер накажете мені робити? Далі чіплятися за корону і дати людям поживу для балачок про те, що Ріґвар аб Ковґал, мовляв, виявився ще жадібнішим до влади, ніж сам Фінвар аб Дайхі?.. Ні, я б не хотів на схилі віку зажити собі такої слави. Тому пропоную зараз оголосити перерву і звернутися до присутніх тут леді Альси та леді Брігід із проханням терміново написати лордові Бренану листа. Нехай вони повідомлять його про все, що в нас відбувається, і якщо він пристане на пропозицію лорда Фінвара, я йому поступлюся.
„От і все,“ — промайнуло в Шайниній голові. — „На цьому гра закінчиться…“
Гладкий лорд також це розумів. Але здаватися не збирався.
— Ми всі знаємо, яка буде відповідь, — сказав він. — Лорд Бренан напише, що цілком довіряє лордові Ріґвару, не сумнівається в його непричетності до подій у Карсаллоґу, тому не змінить свого рішення. Та коли ми поставимо його перед доконаним фактом, він буде змушений скоритись нашій волі.
— Але так не годиться, — озвався Флойд аб Дереґ, ґраф Лімнахський. — Ми не можемо обрати лорда Бренана без його згоди. Він чітко висловив свою позицію, що воліє зачекати з претензіями на престол.
— Проте від самих претензій не відмовлявся, — наполягав Фінвар аб Дайхі. — І якщо лорд Ріґвар без будь-яких передумов зніме свою кандидатуру, ми матимемо всі підстави проголосувати за лорда Бренана. Це єдиний для нас вихід.
Утім, було очевидно, що на більші поступки ґраф Ярвійський не піде. Він уже засвідчив, що не чіпляється за корону, але не й збирався зовсім усуватися від боротьби.
Тут підвівся Асґер аб Кайрадоґ, ґраф Тироґенський. Він належав до лоялістів, проте не підтримував Ріґвара аб Ковґала через територіальну суперечку між їхніми князівствами. Власне, це була навіть не суперечка, а дріб’язкова тяганина довкола жалюгідного клаптика землі, чия приналежність стала сумнівною, відколи річка, по якій проходив кордон між цими двома катерлахськими провінціями, трохи змінила своє русло. Загалом, проблема не була варта й того паперу, який ґрафські урядники з обох боків змарнували на листування з цього приводу, однак лорд Асґер не хотів поступатись і твердив, що кордон має пересунутися слідом за річкою, а лорд Ріґвар так само принципово наполягав на його незмінності відносно наземних орієнтирів. Саме тому ґраф Тироґенський був невдоволений рішенням Бренана не претендувати цього разу на престол, бо досі вельми тішився на думку про те, як його сусід спіймає облизня на виборах.
— Ви помиляєтеся, лорде Фінваре, є й інший вихід, — промовив Асґер аб Кайрадоґ. — Я, звісно, не поділяю ваших підозр щодо лихих намірів з боку Відьомського Сестринства, але цілком визнаю слушність решти наведених вами арґументів. Як і ви, я не сумніваюся, що рано чи пізно лорд Бренан стане королем, і так само переконаний, що за наявних обставин „рано“ буде краще, ніж „пізно“. Крім того, мене не менше за вас жахає думка про те, що з необережності ми можемо власноруч віддати корону Об’єднаного Королівства людині, яка тим або іншим чином пов’язана з чорними чаклунами. З цієї причини я від самого початку підтримував лорда Бренана, а після його відмови взагалі вирішив ні за кого не голосувати, щоб зберегти чистим своє сумління. Але ви своїм мужнім учинком присоромили мене. Я усвідомив, що не можу залишатися осторонь і робити вигляд, ніби мене це не стосується. Водночас я розумію, що ваша пропозиція не набере належної кількості голосів, тому треба шукати компромісне рішення. Так, щоб у разі, коли новий король, попри наші сподівання, все-таки виявиться причетним до змови, авторитет Об’єднаного Королівства загалом і нашої Ради зокрема зазнав якнайменших збитків. Відьми — наші вірні союзники, а проте вони представляють іншу державу, нехай і дружню нам, тому буде неправильно повністю довірити їм нагляд за королем Катерлаху і фактично віддати його під їхню владу. За спиною короля має стояти той, хто цілком пов’язуватиме своє майбутнє з нашою країною і насамперед дбатиме про її інтереси — бо вони збігатимуться з його власними. Він повинен отримати досить широкі повноваження, щоб за потреби швидко вжити рішучих заходів і подолати кризу ще в самому її зародку.
— І як ви пропонуєте це зробити? — запитав Фінвар.
— Дуже просто: обрати зразу двох королів — теперішнього й наступного за ним. Панове! — Голос Асґера аб Кайрадоґа залунав урочисто й піднесено. — Від імені Князівства Тироґен і Княжого Дому О’Шіґрин я маю честь запропонувати корону Об’єднаного Королівства лордові Ріґвару аб Ковґалу О’Гедвину, ґрафові Ярвійському, та лордові Бренану аб Ґрифиду О’Мейніру, високому панові Тір Мінегану, за умови, що перший набуде всіх королівських титулів та повноважень негайно й невідкладно, а другий перебере на себе ці титули та повноваження після смерті вищеназваного лорда Ріґвара або в разі його неспроможності надалі виконувати королівські обов’язки.