Бренан і без Ліамових слів розумів, що тут уже нічого не можна вдіяти, що всі його протести та заперечення марні, але й далі вимагав від Мораґ надіслати спростування. І водночас, десь у глибині душі радів, що зараз перебуває за півтора дні шляху від Тахріна, бо інакше б міг накоїти дурниць, про які згодом дуже б шкодував.
Невдовзі їм подали обід, і Бренан скерував усю свою лють на смажену кабанятину, тушковану картоплю з грибами, тонко нарізані скибочки духмяного сиру і запечену в сметані рибу. А коли вони взялися до солодкого, нарешті надійшов очікуваний лист від Шайни, який Мораґ стала читати вголос.
Сестра досить детально і послідовно розповіла про всі події на зборах Ради. Вона сухо, без емоцій викладала факти, лише зазначила, що разом з Брігід та Альсою була приголомшена несподіваною ініціативою Фінвара аб Дайхі, а ще дужче її вразила пропозиція Асґера аб Кайрадоґа. Цим Шайна давала Бренанові зрозуміти, що вони не домовлялися з гладким лордом про цю виставу і вже тим більше не були причетні до його змови з ґрафом Тироґенським. Проте чесно визнала, що Брігід таки мала намір натиснути під час перерви на деяких лордів-радників, але цього не знадобилося — усе вирішилось і без відьомського втручання.
Закінчивши читати, Мораґ відклала вбік листа, взяла зі своєї тарілки недоїдене тістечко і промовила:
— Я ж тобі казала, Бренане, що сестри тут ні до чого. Це все Фінвар улаштував… Але ж дивина! — розгублено похитала вона головою. — Такого я не чекала. Він, звичайно, наплів про нас казна-що, звинуватив мало не в усіх смертних гріхах — але ж добровільно відмовився від своїх претензій і став на твій бік.
„Нікуди він не ставав,“ — похмуро подумав Бренан. — „Завжди був і завжди залишається на своєму боці, дбає лише про власну вигоду. І тепер я мушу або віддати Марвен за його сина, або просто подарувати йому чималий шмат відьомських земель…“
— Цікаво, — озвався Ліам, посьорбуючи з кухля пінисте пиво (у цьому плані він був типовим івидонцем і скептично ставився до вина), — як тепер тебе називатимуть? У Катерласі ж немає титулу принца.
— Щось вигадають, — сказала Мораґ. — Королевич, наприклад. — Тут вона зиркнула на Бренана й лукаво всміхнулася. — А бо ж королик, корольчук… Та жартую, жартую. Мабуть, називатимуть просто принцом. Називали ж так лорда Кивіна і чхати хотіли, що офіційно цього титулу не існує.
— А може, його запровадять, — припустив Ліам. — Коли вже Рада Лордів сказала „А“, то мусить сказати й „Б“, тобто визнати, що сьогодні Катерлах фактично перетворився на спадкову монархію.
Остання фраза навіяла Бренанові сумні думки про Ґвен, яка стала для нього недосяжною, про їхнє спільне життя, яке ще недавно здавалося таким реальним, а тепер перетворилося на безглузду фантазію, про їхніх дітей, які вже ніколи не з’являться на світ… Мораґ і Ліам відразу це помітили, але й далі поводилися так, ніби нічого не сталося. Вони знали, що Бренан воліє тримати свій біль у собі й не потребує ні розради, ні співчуття.
Мораґ знову повернулася до Шайниного листа і почала вголос розмірковувати, що ж іще, крім уболівання за долю країни, змусило Фінвара аб Дайхі так різко змінити свою позицію, але її перервав стукіт у двері. Вона гукнула, що можна, і до кімнати ввійшов командир загону мінеганських ґвардійців, лейтенант Одар аб Їллан. У руці він стискав аркуш паперу, від якого віяло свіжими поштовими чарами. Кожен офіцер Ґвардії Тір Мінегану завжди мав при собі кілька таких аркушів з плетивом чекання, що дозволяло без найменших затримок одержувати відьомські накази.
— Пані, панове, — промовив лейтенант. — Вибачте, що потурбував вас, але щойно я одержав від леді Брігід розпорядження якнайшвидше роздобути королівський штандарт Катерлаху. Вона написала, що ви все зрозумієте.
— Так, лейтенанте, я зрозуміла. Це справді слушна ідея. — Мораґ спрямувала на Бренана запитливий погляд, той байдуже знизав плечима, тож вона не стала нічого приховувати. — Річ у тім, лейтенанте, що сьогодні Рада Лордів обрала лорда Ріґвара королем, а лорда Бренана — наступником престолу.
Якщо Одар аб Їллан і здивувався, то жодним чином цього не показав. Натомість шанобливо вклонився Бренанові:
— Мої щирі вітання, ваша світлосте.