У відповідь Бренан лише мовчки кивнув.
— Я дуже сумніваюся, — заговорила Мораґ, — що десь неподалік знайдеться готовий королівський штандарт. Тому, лейтенанте, порадьтеся з господинею трактиру, де можна добути відріз шовку належного розміру. Бажано червоного кольору, але згодиться будь-якого, тоді я перефарбую його чарами. Також потрібні золотаві нитки, щоб вишити катерлахський герб. І знов-таки, підійдуть будь-які. Ви все зрозуміли?
— Так, пані.
Коли лейтенант вийшов, Ліам зауважив:
— Я маю шовкову сорочку. Правда, не червону, а зелену.
— А я маю шовкову сукню, — сказала Мораґ. — Проте їх прибережемо на крайній випадок, якщо лейтенант аб Їллан нічого не знайде. Хоч я думаю, що таки знайде. Він дуже справний служака.
Бренан почав був протестувати проти такого завзяття, але вона миттю урвала його:
— Ні, ти не розумієш. Це не пусте викаблучування, а данина поваги країні, яка в особі Ради Лордів визнала тебе своїм принцом — чи як ти там насправді називатимешся. Виступаючи під королівським штандартом, ти засвідчуватимеш, що відтепер цілком належиш Катерлахові. Саме тому Брігід поквапилася віддати це розпорядження — бо знала, що без її підказки я не докумекаю.
По обіді їм довелося затриматись у трактирі, оскільки на Бренана посипалися листи-привітання від відьом, і він мусив бодай коротко відповісти на кожен із них. Згодом Брігід переслала йому листа від новообраного короля Ріґвара, в якому той сухо і стримано ділився з ним своїми міркуваннями щодо їхнього спільного врядування. Коли Бренан прочитав його і разом з Мораґ та Ліамом став обдумувати відповідь, Брігід знову дала про себе знати — цього разу вже власним листом з порадами про те, що саме і як саме написати королю. Невдовзі схожі рекомендації надійшли й від найстаршої сестри Кейліон вер Маллайг, якій Брігід оперативно надіслала копію Ріґварового листа.
Після цього Бренан остаточно переконався, що паперової роботи йому вистачить на всю решту дня, тому без заперечень пристав на Моражину пропозицію залишитись у трактирі до ранку. Все одно квапитись не було сенсу, бо він виїхав із Тахріна з таким розрахунком, щоб мати в запасі принаймні день на різні непередбачені затримки.
З листом до короля йому всіма силами допомагала Мораґ, мобілізувавши на це свої куці дипломатичні здібності. Втім, переважно вона працювала листоношею — надсилала до Брігід кожен новий абзац, який потім повертався з виправленнями та зауваженнями. Загалом, Брігід могла й сама скласти всього листа, а Бренанові залишилося б тільки переписати його власним почерком. Проте навіть пропонувати цього не стала, за що він був дуже їй вдячний.
На щастя, Мораґ не довелося марудитись ні з фарбуванням шовкової тканини, ні з вишиванням на ній ґеральдичного єдинорога — символу Катерлаху. Одар аб Їллан з’ясував у господині трактиру, що за годину звідси по бічній дорозі мешкає один дрібний поміщик, чий дід свого часу служив прапорщиком у Королівській Ґвардії — причому не десь-інде, а саме в королівські роті. За катерлахськими звичаями, ґвардійські офіцери, що виходили в почесну відставку, серед інших подарунків отримували зокрема й штандарт, під яким несли службу, тож лейтенант негайно вирушив до згаданого поміщика й повернувся назад зі справжнім, хоч і благеньким від часу штандартом. Останнє не було великою проблемою — Мораґ, удавшись до чарів, повернула потьмянілій вишивці колишній золотий блиск, додала вицвілому полотнищу червоної барви і наклала на нього скріплювальне плетиво, щоб воно, бува, не розірвалося на сильному вітрі. А десь через півгодини по тому до трактиру примчав середній син поміщика, шістнадцятирічний Гамішін аб Бедвир, і запропонував свої послуги прапороносця. Він планував навесні вирушити до Тахріна і там найнятися на військову службу, тому, порадившись із батьком, вирішив не втрачати такої блискучої нагоди зарекомендувати себе. А Бренан розважив, що катерлахський шляхтич, хай навіть не військовий, краще пасуватиме до катерлахського королівського штандарту, ніж мінеганський ґвардієць.
Листи від відьом надходили всю другу половину дня, і їхня злива вщухла лише ввечері, коли чи не кожна сестра, що володіла поштовими чарами, вже висловила йому вітання. Дослухавшись Моражиної поради, Бренан написав зразок листа, призначеного для всіх відьом, з якими він не був особисто знайомий і не вів реґулярного листування, а потім йому залишалося просто додати належне ім’я. Через те найбільше роботи припадало саме на Мораґ, яка надвечір дуже втомилася, надсилаючи в різні кінці Абраду Бренанові відповіді й раз по раз створюючи нові чари чекання для наступних вітальних листів.