Останній лист, що надійшов йому того дня, був від Фіннели. Певна річ, вона також привітала його, але цим не обмежилась і м’яко, ненав’язливо дала кілька слушних порад, ґрунтованих на її власному досвіді, як принцеси. А певніше, на досвіді її братів-принців — як позитивному, Лоґановому, так і неґативному, Делвиновому.
Дарма що лише вчора ввечері вони з Фіннелою обмінялися листами, Бренан з великою приємністю написав їй перед сном аж три сторінки, а вранці, чекаючи на сніданок, додав іще дві. Мораґ не стала з нього кепкувати, однак, надсилаючи Ейрін листа, хитрувато всміхалася. Бренан здогадувався, про що вона думає, але нітрохи цим не переймався. Нехай собі думає, що забагається, а йому до цього байдуже. Насправді він зовсім не шукав у Фіннели втіхи, просто читати її листи й відповідати на них було дуже затишно. По дорозі з Тилахмора до Тахріна між ними склалися товариські стосунки, яких, на щастя, не зіпсувала негарна Фіннелина витівка на його з Шайною день народження. Поїхавши на Тір Мінеган, Фіннела іноді писала йому, її листи були розумні, вдумливі і водночас веселі та безтурботні. Таке поєднання надзвичайно подобалося Бренанові…
Після сніданку вони вирушили в дорогу з наміром дістатись надвечір до міста Пенбедир, де від Карвадонського тракту відгладжувався Ейгайнський, що якраз і вів до мети їхньої подорожі. Юний Гамішін аб Бедвир гордо їхав попереду зі штандартом, засвідчуючи цим, що супроводжує королівську особу. Ні в кого із зустрічних не виникало питань, що ж це за така особа, позаяк учорашні відвідувачі трактиру вже встигли рознести по всіх околицях звістку про появу в Катерласі не лише нового короля, а й принца-наступника.
І якщо раніше прості люди ставилися до Бренана хоч і шанобливо, але відсторонено, вбачаючи в ньому лише чужинця-відьмака, що заміряється на катерлахський престол, то тепер їх ніби підмінили. До їхньої шанобливості зненацька додалося благоговіння, а колишня холодна чемність змінилася щирою приязню й запопадливістю.
— От бачиш, — прокоментувала Мораґ, — а ти боявся. Народові багато не треба, він невибагливий. Йому цілком досить того, що лорди в Тахріні визнали тебе за свого. А отже, ти справді свій — і тут більше нема чого обговорювати.
На обід вони зупинились у великому селі, яке широко розкинулося по обидва боки дороги. Земля, що її обробляли місцеві селяни, належала Відьомському Сестринству, тож тут Бренана вітали вдвічі приязніше, бо він, до всього іншого, був їхнім паном. Зустрічати його хлібом-сіллю вийшов цілий натовп гарно вбраних людей на чолі зі своїм старостою, який після імпровізованої церемонії вшанування провів дорогих гостей до тутешньої корчми, де на них уже чекало щедре частування. За обідом їм грали сільські музики, і Бренан, украй зворушений такою гостинністю, дуже радів, що це село не фіґурує в його угоді з Фінваром аб Дайхі. Він знав це напевне, бо воно належало до Королівської Області, а Брігід, з огляду на стратеґічну значущість столичного реґіону, не поступилася тут жодним маєтком.
Набагато пишніший, хоч уже й не такий щирий прийом чекав на Бренана в Пенбедирі. Це невелике місто входило до складу Карвадонського Князівства, тож тамтешні мешканці були трохи засмучені, що їхній ґраф не став королем, але це зовсім не завадило їм виказати свою шану принцові Катерлаху. Як і передбачала Мораґ, ні в кого не виникло жодних сумнівів, як його називати — навіть попри те, що Рада Лордів так і не наважилась офіційно запровадити цей титул.
Увечері, під час бенкету, влаштованого місцевою шляхтою та міською старшиною на честь Бренана, надійшов черговий лист від Брігід, до якого додавалася копія щойно ухваленого Радою і вже підписаного королем „Закону про лорда-наступника престолу“. Коли бенкет закінчився, Бренан уважно ознайомився з текстом цього документа. Щодо деяких моментів він був змушений звертатися за консультацією до Мораґ, але в більшості формулювань розібрався сам і загалом був утішений результатом. Повноважень йому надали небагато, та й то вони переважно супроводжувались умовою „за дорученням короля“, „з відома короля“ або „спільно з королем“, а за найголовніший обов’язок було поставлено „ґрунтовне й систематичне вивчення катерлахського права, досконале оволодіння мистецтвом державного врядування, старанне студіювання історії Об’єднаного Королівства, знайомство з його звичаями та традиціями“. У цьому контексті згадувався куратор, призначений Радою з-поміж вищих лордів, і Бренан ніскілечки не сумнівався, що ним стане Фінвар аб Дайхі.