Серед нечисленних виняткових повноважень лорда-наступника зазначалася, зокрема, „координація діяльності Відьомського Сестринства на теренах Об’єднаного Королівства“. Таким рішенням Рада вбивала відразу двох зайців. По-перше, враховувала можливість, що новий король або хтось із його наближених виявиться причетним до змови з чорними чаклунами, і намагалася пом’якшити наслідки пов’язаного з цим скандалу, представивши все так, що тоді відьми діятимуть не самі по собі, не на власний розсуд, а за вказівкою законно вповноваженого на це лорда-наступника. По-друге ж, таке положення закону, нехай і суто формально, підпорядковувало відьом, що наразі перебували в Катерласі, королівській владі в особі Бренана.
— Хитро придумано, — зауважила Мораґ. — І головне, що ми не маємо підстав для заперечень — ти ж бо наш брат-відьмак. Хоча, звичайно, заперечували б, якби цей закон не було ухвалено ad hoc.
— Як-як? — перепитав Бренана.
— Це такий лейданський правничий термін, — пояснила вона. — У даному випадку він означає, що закон виписано конкретно під тебе і його дія не поширюватиметься на якогось іншого лорда-наступника, скажімо, на твого старшого сина. Хоча я переконана, що ти будеш єдиним лордом-наступником, а вже твої діти цілком офіційно матимуть титули принців та принцес.
Бренан насилу стримав важке зітхання, знову згадавши про Ґвен, і повернувся до вивчення закону. Наостанок його розважив пункт про обов’язок лорда-наступника престолу реґулярно здійснювати поїздки до інших країн, представляти там державні інтереси Об’єднаного Королівства й налагоджувати дружні стосунки з чужоземними володарями. Безсумнівно, на цьому наполіг король Ріґвар, аби мати гарний привід бодай на два-три місяці щороку позбуватися Бренанової присутності в Катерласі. Але цей його намір нітрохи не суперечив бажанням самого Бренана, який ще не вгамував своєї спраги до мандрів.
— Навесні вирушу в дипломатичну подорож по Південному Абраду, — сказав він Мораґ і Ліамові. — Налагоджуватиму стосунки з тамтешніми королями. І неодмінно завітаю в Леннір — Ейрін дуже розхвалювала свою країну.
— Підгадай так, щоб застати на канікулах принцесу Фіннелу, — порадив йому Ліам, по-змовницькому підморгнувши. — Вона буде рада тебе бачити.
Цього вечора Бренан знову отримав від Ейрін Фіннелиного листа і так само, як учора, перш ніж лягти спати, написав їй розлогу відповідь…
У Пенбедирі Бренанів почет збільшився мало не втроє за рахунок молодих шляхтичів, які, за прикладом Гамішіна аб Бедвира, зголосилися супроводжувати його до Ейгайна. Отож тепер у їхньому загоні переважали катерлахці, як це й годилося для оточення лорда-наступника катерлахського престолу.
Бренана дуже дивувало, що ніхто з них (як, власне, й усі, кого вони зустрічали по дорозі) ні на мить не піддав сумніву його високий і досі нечуваний у Катерласі статус, ніхто не зажадав підтвердження, дарма що Мораґ мала при собі надіслану відьомською поштою грамоту з офіційним рішенням Ради Лордів. Їм просто вірили на слово; а точніше, вірили синьо-червоним одностроях мінеганських ґвардійців, які свідчили про те, що з ними їде не просто знатна жінка, а відьма. І попри своє різне ставлення до відьом, часом навіть вороже, люди не припускали й думки, що вона може так нахабно брехати.
Утім, довго приймати Моражині слова на віру нікому не довелося. На другий день після від’їзду з Пенбедира їхній загін обігнали урядові кур’єри, що мали наказ довести до відома підданих, що в них з’явився новий король разом із наступником престолу. Хоч зазвичай усі звістки про найважливіші події в країні розходились інакше. Завдяки відьмам, про них негайно ставало відомо в столицях усіх князівств (за винятком хіба Рондава, чий ґраф через свою знамениту скнарість не запрошував до себе на гостину відьом), а вже звідти інформація надходила до найдальших куточків Катерлаху. Проте зараз половина відьом, що мешкали в княжих містах, з’їхалися до Тахріна, а решта на цей час вирушили провідати сестер у сусідніх країнах, отож вісті довелося поширювати старим дідівським способом — від центру королівства до периферії.
Незважаючи на те, що чисельність загону істотно зросла, він не став рухатися повільніше, оскільки всі нові супутники Бренана були дужими й витривалими молодими людьми. З Пенбедира до Ейгайна вони доїхали за неповні чотири дні, що було досить пристойно для зимового часу, і майже на цілу добу випередили корабель, на якому пливли Бренанові кузини в супроводі сестер Моркадес вер Ріґан і Мірґен вер Евлін. На щастя, перший місяць зими був не дуже суворим, повноводна Авон Гір і не думала замерзати, тому їм не довелося сходити на берег і продовжувати подорож суходолом.