Наслідки цього не забарилися — як написала сьогодні вранці Шайна, зміст листа вже набув розголосу, і його жваво обговорювали у вельможному товаристві. А особливо пильну увагу привернула до себе зроблена ніби мимохідь пропозиція розглянути можливість заручин між Фінваровим старшим сином Туахалом і Бренановою кузиною Марвен. Таким чином гладкий лорд готував ґрунт для виконання другої частини їхньої угоди, залишаючи саме її існування в глибокій таємниці. Власне, в цьому питанні його наміри цілком збігалися з бажанням самого Бренана, який теж не хотів, щоб про цю угоду стало відомо широкому загалові.
— А та південська принцеса, — трохи згодом поцікавився Монаган, — це ж леді Фіннела вер Ріс, так?
— Можна сказати, що й так, — вирішив не хитрувати Бренан. — Тільки про наші майбутні заручини я все вигадав. Просто вона перша спала мені на думку. Отже, ви чули про неї?
— Авжеж, чув. Ще б пак не чути — принцеса, чаклунка і відьмина двоюрідна сестра. А ще її дуже нахвалює в своїх листах тітка Бронах. Мовляв, і розумна, і вродлива, і вишукана, просто зразкова наречена. Кохран збирався був написати її батькові, лордові Рісові аб Тирнану, листа з пропозицією віддати її за мене, але я його відмовив.
— Чому? — запитав Бренан.
Монаган сторожко роззирнувся і, переконавшись, що їх ніхто не підслуховує, відповів:
— Не хочу спіймати облизня. Я ж лише ґрафів брат, а мій родинний зв’язок з відьмою тут нічого не важить, бо леді Фіннела й сама має родичку-відьму. Крім того, це безглузде сватання могло б зіпсувати наші стосунки з королем Тір Алминаху. Ми з Ігеласом аб Деґланом уже твердо домовилися, що влітку, коли його сестрі Бринхільд мине п’ятнадцять, вона стане моєю дружиною, і я не бачу підстав руйнувати цю угоду. Як ми з Кохраном ще були хлопчаками, дід навчав нас, що політика — це мистецтво можливого, і князям не годиться ганятися за журавлями в небі, така розкіш дозволена лише простим людям. Ми ж мусимо задовольнятися синицями у жмені… — Юнак стиха зітхнув. — І дід знав, що говорить. Чверть століття тому він мав реальний шанс стати королем, відьми всіма силами допомагали йому, бо пов’язували з ним і його сином, нашим батьком, плани на утвердження в Катерласі спадкової монархії. Але всіх відьомських зусиль виявилося замало, і дідові забракло лише одного-єдиного голосу. Якби зайвий голос знайшовся, все склалося б інакше, і ця думка ніколи не давала спокою нашому батькові. На відміну від діда, він не зміг примиритися з реальністю, все мріяв про журавля в небі, думав лише про наступні вибори короля, прагнув здобути авторитет серед вищих лордів і через те кидався в різні пригоди. Остання з них — спроба повернути під владу Катерлаху Лаврадирські острови — коштувала йому життя. Ви, мабуть, чули цю історію.
— Так, чув, — сказав Бренан, хоч насправді не знав жодних подробиць; йому було відомо лише про сам факт загибелі Ґарета аб Фіннагана під час невдалого морського походу на Інісойд Лаврадир. — Співчуваю вашій втраті.
— Дякую. — Монаган відпив з келиха ковток вина і мигцем глянув на жонґлерів, що учворяли посеред зали карколомні трюки на догоду бенкетувальникам. — Мій батько, без сумніву, був видатною людиною. Та на свою біду, він народився сином не того ґрафа.
— Перепрошую? — не збагнув Бренан.
— Наше князівство континентальне, — пояснив Монаган, — і завжди славилося своєю сухопутною армією. Але на суші Катерлах давно не воював і в найближчому майбутньому не воюватиме. От якби наш рід правив одним із приморських князівств, то батькові вдалося б зібрати більший флот, ніж той, з яким він вирушив на Лаврадири. Тоді, можливо, досяг би успіху. Лаврадирці й самі раді повернутися під владу Катерлаху, їм геть не подобаються нав’язані ейдальцями південські порядки. Вони мало не щороку надсилають до нас делеґації з проханням про допомогу, тому рано чи пізно нам доведеться вирішувати цю болючу проблему… А ви що думаєте з цього приводу?
— На жаль, поки нічого, — чесно зізнався Бренан. Він не хотів відповідати хитрими викрутасами на щирість свого співрозмовника. — Я ще дуже кепсько орієнтуюся в багатьох питаннях, які для кожного катерлахця здаються очевидним, і саме з цієї причини вирішив поступитися лордові Ріґвару. Зараз це питання в його компетенції. Ну, а я можу лише переказати вам позицію леді Ейрін вер Ґледіс, яка вважає, що з боку її діда, герцоґа Рувінського, то була неправедна війна, і захист одновірців став для нього просто зручним приводом для загарбання чужих земель.