— Не варто спокушати долю, леді Ріано. Якщо Ан Нувінові байдуже до нашої знахідки, раджу скористатися цим і спокійно, без перешкод повернутись у земний світ.
Молода відьма зверхньо глянула на нього, глузливо посміхнулася, але кивнула:
— Ваша правда, професоре. Повертаймося. — Вона трохи посунулася вбік і спрямувала меч угору. — Вийдемо за півмилі на північ від западини. Я певна, що зможу пробити тунель біля самого схилу і не схиблю більше, ніж на кілька футів, проте краще підстрахуватися — це ж усе-таки Драконяче Гніздо.
На дзеркальному лезі меча замерехтіли блискавки, а з його вістря вихопився яскравий білий промінь. Цього разу він був такий потужний, що Ріані знадобилося лише кілька хвилин, аби прокласти тунель до самої поверхні землі. Через сліпуче сяйво Відьомської Іскри Шимас навіть не помітив земного світла, зате миттю відчув бурхливий потік чистої, сповненої життя енерґії, яку плащ безперешкодно пропускав крізь себе.
Майже водночас із цим, осторонь них, десь на межі освітленої Іскрою зони, виникло сильне збурення темної енерґії. Ріана відреагувала миттєво, і могутня синя блискавка, з тріском пронизавши простір, ударила в енерґетичний згусток, який лише почав був перетворюватися на темну матерію. Відтак вона схопила за руку Колвина, потягла його під отвір тунелю й підкинула вгору.
— Тепер ви, професоре. Мерщій!
У неї були всі підстави його квапити. Лише один демон виявився таким необачним, щоб здійснити перехід з Ан Нувіну до Тиндаяру поблизу відьми й дозволити їй убити себе ще до завершення трансформації. Решта його товаришів виходили на безпечній відстані від неї, про що свідчив відгомін численних збурень, який долинав до них із глибин підземного світу.
— Леді Ріано, — застеріг її Шимас, квапливо ставши на місце Колвина, — тільки не надумайте…
— І не збираюсь! — урвала його відьма. — Я не дурна, професоре, лише безвідповідальна… Ну ж бо!
Він рвучко відштовхнувся — а вже за секунду мусив розпочати гальмування, бо раптом полетів з карколомною, просто божевільною швидкістю. Ні, плащ не додав йому сили, як меч Ріані, лише якимсь незбагненним чином зробив його надзвичайно легким, майже невагомим під час левітації, тож йому практично не доводилося докладати зусиль, щоб утримувати себе в повітрі.
Діставшись земного світу, Шимас за інерцією злетів досить високо над поверхнею і побачив, мов на долоні, добру половину острова, зокрема й Драконяче Гніздо з маленькими постатями Дараха та Інґріг біля кістяка Останнього Дракона. Вони теж помітили його, замахали руками й негайно рушили до північного схилу.
Щойно Шимас приземлився неподалік від Колвина, як із тунелю, на його величезне полегшення, вигулькнула ціла та неушкоджена Ріана. Відступивши на кілька кроків, вона прикликала з ясного неба таку потужну блискавку, що Шимасові миттю стало дибки волосся, а від оглушливого грому позакладало вуха. Чорний отвір у землі відразу затягся, і другої блискавки не знадобилося.
„Яка ж вона хвалькувата!“ — знову розсердився Шимас. — „Могла б ударити блискавками з рук. Вийшло б не так сильно, зате без цього гуркоту…“
Він позбувся дзвону у вухах саме вчасно, щоб розчути Ріанині слова:
— Даруйте, професоре, я повелась, як дитина. Не варто було дражнити демонів, викликати їх на бій. От вони й з’явилися.
— Не думаю, що вони відгукнулися на твій виклик, — почувся з пустоти вже добре знайомий Шимасові чистий і мелодійний голос. А наступної секунди між ним та Ріаною з’явився хлопчина-диннеші, цього разу вдягнений у довгу туніку світло-блакитного кольору. — До речі, хочу вас привітати. Ви впоралися швидше, ніж я чекав.
Колвин затремтів і позадкував.
— Пані, — благально мовив він до Ріани, — дозвольте піти. Мені погано… Прошу, відпустіть мене. Я потім вернуся…
Така реакція їх не здивувала. У лісі під Манхайном вони згаяли чимало часу, щоб розшукати Колвина, який з переляку забився в найглухіші хащі. Вочевидь, його чорне єство рішуче протестувало проти присутності диннеші.
— Гаразд, — погодилася Ріана. — Іди до Дараха з Інґріг, — вона вказала напрям на Драконяче Гніздо, — і чекай нас там.
— Дякую, ласкава пані, дякую, — зрадів Колвин і чимдуж дременув на південь.
А Ріана знову перевела погляд на диннеші.
— Моє шанування, світлоносцю. То що ти говорив про демонів?
— Я не знаю, що коїться під землею, тому можу лише поділитися з вами своїм припущеннями. Для вас це й на краще, бо інакше я б нічого вам не сказав. Просто не мав би права… Отже, з твоїх слів я зрозумів, що ти, ледь опанувавши якусь дещицю сили меча, захотіла випробувати його на демонах і стала їх кликати. Тоді вони й прийшли, так?