Як Ґлиніш і обіцяла колеґам-чорним та своєму демонові-куратору, виявилося зовсім неважко виманити Ейрін до чаклунського району, де ще й досі не було встановлено захист із дерайтирів. На це знадобився лише один місяць, впродовж якого вона досить часто, в середньому раз на два дні, спілкувалася з дівчиною й потроху завойовувала її довіру. Щоправда, їхні стосунки і близько не стали дружніми, а зберігали суто формальний характер, тому Ґлиніш не ризикнула просто запросити Ейрін до себе в гості. Натомість вдалася до іншої тактики — минулого тижня, розповідаючи про різні прийоми, за допомогою яких провидиці керують своїм даром і спонукають його до передбачень на певну задану тему, вона ніби мимохідь згадала про свою кімнату для медитацій. Ейрін цілком очікувано зацікавилася цією кімнатою й попросила описати її, а Ґлиніш, трохи повагавшись для вигляду, запропонувала провести наступне заняття в себе вдома. На тому вони й домовилися…
— У мене чай не з Півдня, а з Інісойд на х-Оґай, — сказала Ґлиніш, наповнюючи чашку своєї гості. — Не знаю, чи ви куштували його раніше.
— Так, кілька разів, — відповіла Ейрін і потяглася ложкою до цукерниці. — У Тахріні. Як на мене, нічим не відрізняється від ґвалахського.
— І це при тому, що його вирощують не в тропіках, а в помірних широтах, — зауважила Ґлиніш, влаштувавшись у сусідньому кріслі. — Новітні чаклунські технолоґії. Цьогоріч туди їздила леді Мірґен вер Евлін, ознайомилася з тамтешніми досягненнями і дійшла висновку, що ці розробки можна успішно застосувати й до багатьох інших культур, які на Півночі досі не приживалися.
— Он як? — здивовано мовила Ейрін. — А я думала, що вона вихователька.
— Передовсім, леді Мірґен фахівець із рослинної маґії. Але дуже любить дітей, тому свого часу взяла на виховання леді Шайну.
Дівчина кивнула:
— Тепер розумію. Мабуть, згодом сестра Мірґен дуже шкодувала, що обрала саме Шайну. В дитинстві вона не давала їй ні хвилини спокою.
Ціною неймовірних зусиль, прикликавши на допомогу весь досвід багаторічного лицемірства, Ґлиніш примусила себе легенько всміхнутися. А в душі аж корчилася від нестерпного болю і проклинала невблаганні Вищі Сили, які поклали на неї цю жорстоку місію. Ну, чому вони обрали саме її? Чому не іншу провидицю — не таку вразливу й сентиментальну, а стриману, рішучу і врівноважену, з кам’яним серцем, холодним розумом та залізними нервами? Вона діяла б упевнено, без найменших вагань і сумнівів. Вона вбачала б у Ейрін лише загрозу для всього світу, а не живу людину, юну й чарівну дівчину, сповнену надій та планів на майбутнє, яким не судилося здійснитися…
Коли вони допили чай, Ґлиніш запросила гостю до своєї кімнати для медитацій — невеликого затишного приміщення, стіни якого було завішано темно-червоним оксамитом, а підлогу встелено такого ж кольору килимом. Усе вмеблювання кімнати складалося зі стола з кількома шухлядами, низенької шафки та м’якого крісла. На вкритій зеленою скатертиною стільниці лежала кришталева куля й стояв срібний свічник з двома ароматизованими свічками. У хвилини роздумів Ґлиніш воліла запалювати їх, а не маґічний світильник, що висів під стелею.
— Ви теж послуговуєтесь кулею? — поцікавилась Ейрін.
— Так. Але не надаю їй якогось містичного значення. Для мене вона лише засіб для концентрації уваги.
Ейрін повільно пройшлася по кімнаті. Це був слушний момент для нападу, проте Ґлиніш і далі вагалася. Вона дуже хотіла пояснити дівчині свої мотиви, виправдатися перед нею, попросити пробачення за те, що мусить зробити. Ейрін мала повне право все знати — бо, зрештою, на неї чекала не просто смерть, а щось набагато жахливіше, і усвідомлення необхідності такої жертви заради вищої мети якщо й не полегшить її страждання, то хоча б надасть їм сенс…
— Ґлиніш, що з вами? — запитала Ейрін, проникливо дивлячись на неї своїми смарагдовими очима. — Ви чимось стурбовані. У вас щось сталося?
Тепер уже вибору не було. Щоб урятувати ситуацію й відвернути від себе пильну увагу дівчини, Ґлиніш просто мусила задіяти той ризикований план, з яким увесь час носилася, хоч і розуміла, що вдаватися до нього вкрай небезпечно. Можливо, саме тому вона несвідомо виказала перед Ейрін своє хвилювання і цим поставила себе в таку ситуацію, яка не залишала їй жодних інших варіантів.
— Так, леді Ейрін, дещо сталося. — Ґлиніш підійшла до столу й видобула з горішньої шухляди складений втроє, ніби з поштового конверта, аркуш, де ще два тижні тому зміненим почерком записала своє фатальне шкільне пророцтво. — І я не знаю, що робити… Ви обіцяєте зберегти все в таємниці?