— Не думаю, що вони були новостворені, — зауважив Шимас. — Вочевидь, у Тиндаярі таки водяться чудовиська.
— Можливо, — не стала сперечатися з ним Ріана і знову звернулася до капітана. — Щоб ви з вашими людьми не постраждали, нам трьом — мені, професорові та Колвину — треба забратись якнайдалі звідси. Ми зараз же вирушимо на південне узбережжя, і демони, які пильно стежать за нами з Тиндаяру, не стануть вас чіпати, ви їм не потрібні. Так само їх не цікавлять майстер Дарах із Інґріг. Вони залишаться з вами, подбають про питну воду, про вогонь для приготування їжі і про все інше. — Ріана перевела погляд на молодих чаклунів. — Ви вже вдруге стаєте нам у пригоді. Ваше пророцтво й далі працює. Без вас ми б мусили залишатися тут, і неминучий напад нечисті призвів би до численних жертв. Послухавшись тієї ворожки, ви врятували чимало життів.
Дарах згідно кивнув:
— Таке тлумачення пророцтва подобається мені більше, ніж порятунок… — він осікся, — ну, словом, як ви пояснювали раніше. Ми з Інґріг зробимо все, що від нас залежить.
— Отже, домовилися, — сказала Ріана. — Сподіваюся, серед урятованих речей знайдеться щось схоже на папір. Тоді я щодня повідомлятиму вам останні новини про наближення корабля.
Папір знайшовся, хоч і промоклий. Ріана висушила його, наклала на півтора десятка аркушів плетиво чекання й передала їх Дарахові, а капітан тим часом зібрав моряків і став пояснювати їм ситуацію.
— Гадаю, професоре, — сказала відьма Шимасові, — тепер вам легше літати, ніж ходити.
— Схоже на те, — підтвердив він. — Принаймні, на великі відстані.
— А мені пішки зручніше, — промовила Ріана трохи заздрісно. — Тому ми з Колвином підемо, а ви, якщо хочете, летіть уперед і чекайте нас у Драконячому Гнізді. Там заберемо наші припаси і зробимо зупинку на пізній обід.
— Я можу піти з вами, — сказав Шимас.
— Ні, не варто. Кожен з нас має обрати такий спосіб пересування, який найбільше заощадить сили. Коли ж ви боїтеся, що по дорозі на нас нападуть а ви пропустите всю розвагу, то не турбуйтесь — я дам вам знати про це блискавками.
Ухваливши таке рішення, вони не стали гаяти часу. Ріана лише попрощалася з моряками, роздала всім охочим своє благословення і разом з Колвином подалась углиб острова. Шимас про всяк випадок зачекав, поки вони відійдуть десь на милю, а потім, під схвальні вигуки членів команди, багато з яких завдячували йому життям, злетів у повітря і, стрімко набираючи швидкість, помчав на південь.
Раніше він не любив левітувати. Зусилля, що їх доводилося докладати для цього, псували йому все задоволення від польоту — як, власне, й переважній більшості чаклунів. Зате з цим дивовижним плащем ніщо не заважало Шимасові насолоджуватися свободою від тенет земного тяжіння; він то здіймався високо в небо, то припадав аж до самої землі, а потужний зустрічний вітер рвучко бив йому в обличчя і гудів у його вухах щось про далекі мандри довкола світу на крилах диннеші.
Чи, може, то був не вітер, а його власні думки?..
Шимас не зчувся, як долетів до Драконячого Гнізда. Шкодуючи, що все так швидко скінчилося, він зробив наостанку коло вздовж периметра западини, після чого приземлився біля торб із припасами, видобув з однієї флягу з водою й жадібно напився. Потім зрозумів, що йому все одно буде несила дочекатися Ріани, тому взяв половину смаженої курки, звільнив її від чарів проти псування і, вмостившись на гладкому камені, гарненько підживився. Далі став оглядати кістяки драконів, перелітаючи від одного до іншого, і тепер дивився на них уже зовсім іншими очима, ніж кілька годин тому.
Як виявилося, дракони були не просто маґічними істотами, а дванадцятьма диннеші, що зреклися вічного життя у Ґвифіні задля боротьби зі Злом. Довгі тисячоліття вони безнадійно боронили цей світ від демонів та чудовиськ, і, може, саме зглянувшись на їхню самопожертву, якісь невідомі сили, що стояли незрівнянно вище за диннеші, перенесли сюди Ініс Шінан. Острів із леґендарного Старого Світу, населений мужніми й незламними людьми, які спромоглися звільнити від нечисті Абрад і змусили демонів забратися назад до Ан Нувіну. А дракони-диннеші, переконавшись, що світ тепер у надійних руках, усамітнилися на цьому острові, щоб спокійно вмерти…