— Може, й страшніші, — сказала Ейрін. — Вони люди, і їх було б важче вбивати. Морально важче.
— Мабуть, так, — мусила погодитись Ріана.
Із огорнених темрявою глибин Тиндаяру до них долинув відгомін бойових чорних чарів. У голові Ейрін зринула була думка, що тепер їм доведеться мати справу з чаклунами, та тут Ріана незлобливо вилаялася:
— Клятий Колвин! Я ж наказала йому не втручатись.
— Ви наказали йому ховатися від демонів, — зробив уточнення професор аб Нейван і запустив у чудовиськ іще дві фіолетові кулі. — А їх більше немає. Тож Колвин вирішив допомогти вам.
— Хто такий Колвин? — запитала Ейрін.
— Упокорений чорний, — пояснила Ріана. — Наш провідник до Тиндаяру.
За кілька хвилин усе було скінчено. Щоправда, здаля ще чулися поодинокі гарчання та завивання, але вони, вочевидь, належали пораненим потворам, які вже не становили загрози. Або якимсь недоробленим — що, всупереч задуму свого творця, мали рудиментарне почуття самозбереження і не поривалися на вірну смерть.
У простір, освітлений Іскрами, забіг кремезний рудоволосий чоловік середнього віку та зросту, кинувся до відьом і став їм раз за разом уклонятися.
— Я такий радий, ласкава пані, що з вами все гаразд. І вас, моя нова пані, — звернувся він уже до Ейрін, — я щиро вітаю. Буду щасливий служити вам обом.
— Гаразд, Колвине, гаразд, — сказала Ріана. — Годі вже.
Упокорений чорний припинив відбивати поклони, але й далі дивився на обох відьом із собачою відданістю.
— Тут іще бродять здорові звірі. Хочете, щоб я їх убив?
— Не варто, — відповіла Ріана. — Нехай собі тиняються, тільки щоб не підходили до нас.
Ґрунт під ногами Ейрін зненацька похитнувся. Ні, це не був землетрус (точніше, підземлетрус), просто далася взнаки втома, і їй стали підгинатися ноги. Подолавши секундну слабкість, вона запитала:
— Не знаєте, котра зараз година?
Професор сягнув рукою під плащ і видобув із нагрудної кишені годинника на срібному ланцюжку.
— Чверть на дев’яту, леді Ейрін. Давно ви тут?
— Ще з другої.
Ріана захоплено глянула на неї:
— Неймовірно! І весь цей час ти билася з почварами?
— Довелося. Просто не мала іншого вибору — інакше б вони затягли мене в Ан Нувін… Дякую тобі, сестро. І вам також, професоре. Без вас я б загинула. І це в кращому разі… А як ви мене знайшли?
— Ми тебе не шукали, — відповіла Ріана. — Навіть гадки не мали, що ти втрапила в таку халепу. Просто хотіли перебратися на інший острів, щоб відвести удар від моряків… Ти ж чула, що наш корабель затонув? Я написала про це ще о першій.
— Ні, про це я нічого не чула. Мабуть, тоді вже не була в Тах Ерахойді. Після ранкового уроку швидко пообідала й пішла до… А що трапилося?
— Напад демонів. Загалом, це довга історія. Головне в ній те, що ми з професором вирішили перейти через Тиндаяр на Ініс Ахройд і там зачекати на корабель із сестрою Меврид. Але так легко впоралися з демонами й чудовиськами, що я запропонувала відразу вирушити до Тір Мінегану. Отож це просто щаслива випадковість.
— А я так не думаю, — озвався професор. — Гадаю, це остаточне здійснення пророцтва. Навіть не гадаю, а певен.
— Що?! — вигукнула Ейрін. — Знову пророцтво?
Шимас аб Нейван ствердно кивнув:
— Так, пані. Це вже друге пророцтво, що стосується вас… А вірніше, третє — бо ж було ще й видіння юної чаклунки, яка попередила вас про напад чорних на Іхелдиройдському тракті. І я зовсім не здивуюсь, коли таких пророцтв виявиться більше. Разом з нами на Ініс на н-Драйґ прибуло двоє чаклунів з Арранських островів — Дарах та Інґріг. Вони послухались місцеву провидицю, яка наворожила їм, що без цього станеться велика біда. Спершу ми з леді Ріаною думали, що їхня місія полягала в порятунку Колвина — єдиного впокореного чорного з доступом до Тиндаяру. Потім погодилися на тому, що вони мали допомогти вцілілим після кораблетрощі морякам. А тепер я збагнув, до чого насправді все йшло. Якби не Дарах та Інґріг, ми б мусили залишитись на острові й не опинилися б тут у належний час.
— Отакої! — похитала головою Ріана. — Я про це не подумала.
А Ейрін полегшено зітхнула. Отже, на хибно витлумачене пророцтво, яке мало не коштувало їй життя, знайшлося інше пророцтво — рятівне для неї. З цього приводу сестра Аверлін могла б сказати, що світ завжди прагне до рівноваги. Чи, може, ще скаже, коли про все дізнається…