— Усіх п’ятьох?
— Їх уже шестеро. Остання, жінка на ім’я Мірвел вер Валан, прийшла до табору лише позавчора ввечері. Якраз сьогодні я збиралася розповісти тобі про неї — нібито щойно отримала повідомлення від Ейнара… тобто, від лорда Йорверта.
— Мені прикро, Елвен, — сказав король. — Прикро, що їм ти відразу відкрилась, а мені не довіряла.
— Я довіряю тобі, Імаре. І завжди довіряла. Просто… просто боялася твоєї реакції. Та й зараз боюсь.
— Що я відвернуся від тебе? Що вважатиму тебе Китрайловим поріддям? — Він кволо похитав головою. — Це неможливо. Ти зростала на моїх очах, була мені за меншу сестру, і я знаю, що ти не можеш служити Злу.
— Але ти шокований, я бачу.
— Авжеж, я шокований. Звичайно, шокований. Таку звістку важко відразу перетравити. Темна енерґія, Тиндаяр… А ти певна, що сила, якою володієш, і є та сама темна енерґія?
По її вустах пробігла швидка й сумна посмішка.
— Так, певна. У цьому немає жодних сумнівів. Моя сила походить прямісінько з Ан Нувіну. І хоч би як я переконувала себе, що не служу Злу, бо вживаю свої чари задля добра, проте факт залишається фактом — це не Світло, це Темрява. Я можу скільки завгодно відхрещуватися від Китрайла, називати його Ворогом, твердити і собі і всім іншим, що не збираюся мати з Ан Нувіном нічого спільно, та жодні слова, жодні вчинки не перекреслять мого зв’язку з ним. Він очевидний і незаперечний. — Вона скочила на ноги й нервово пройшлася по кабінету. — Мій шлях лежить у кромішній пітьмі і ніколи не приведе до Світла.
Після коротких вагань Імар підвівся, підійшов до Елвен і обняв її.
— Тоді це й мій шлях, люба. Навіщо мені Світло без тебе, я його не хочу. Та й яке воно, врешті, Світло, коли дозволяє поборникам знущатися з Лахліну, прикриваючись ім’ям Дива. А відьми, які запевняють усіх, що служать Добру та Світлу… Десять сторіч тому вони могли винищити поборників до ноги, звільнити нашу землю від їхньої тиранії, але не зробили цього. Просто помстилися за смерть своєї малої сестри й забралися геть. Може, вважали, що лахлінці заслуговують на свою звірячу владу… і, може, мали рацію. Але справжнє Добро не повинне бути таким безжально-байдужим до людських страждань, бо тоді воно втрачає право називатися Добром. І коли вже Світло відвернулося від Лахліну, кинуло його напризволяще, то мені з ним не по дорозі. Я йтиму з тобою крізь Темряву до самого кінця — і, можливо, цей шлях приведе нас до свободи Лахліну.
Елвен міцніше пригорнулася до нього.
— Неодмінно приведе, — пообіцяла вона. — Незважаючи на всі підступи Ворога. Звичайно, Лаврайнова втеча додасть нам клопотів, це був дошкульний удар, та зовсім не смертельний.
— Як гадаєш, де він зараз?
— Напевно десь у Бланаху чи поблизу нього. Але ховається і до завтрашнього вечора точно не покажеться, бо інакше виникнуть питання, як він зміг так швидко доїхати. Ґарван та майстер Шовар уже вирушили туди, спробують розшукати його, хоч надії на це мало. Особливо, якщо його й досі прикриває чаклун.
— А коли він з’явиться на люди, — додав Імар, — його вже не можна буде чіпати.
— Так, не можна, — погодилась Елвен і вивільнилася з Імарових обіймів. — Та це нічого, ми знайдемо якусь раду. Правду кажучи, зараз мене більше турбує не сам Лаврайн, а подальші кроки Ан Нувіну. Що вони будуть, можна не сумніватися. Питання лише в тому, до якої тактики вдасться Ворог — діятиме безпосередньо проти нас чи на підтримку поборників. А загалом, його намір мені зрозумілий: загнати нас у глухий кут і поставити мене в таку ситуацію, що я муситиму обирати — або дозволити поборникам узяти гору, або покаятися перед Ан Нувіном, скоритись волі Китрайла й віддати йому душі людей, що присягнули мені. Але цього не буде! — Погляд її сірих очей сповнився непохитної рішучості. — Я не допущу, щоб переді мною постав такий вибір. Якщо Ворог хоче війни — він її отримає. І передовсім буде покарано чаклуна, який допоміг Лаврайнові.
— То ти знаєш, хто він?
— Знаю. Ще вночі, оглядаючи тіла вбитих ґвардійців, майстер Шовар непомітно взяв кілька дрібних речей зі слідами чарів і передав мені. А я віднесла їх лордові Йорверту, який упізнав маґічний почерк свого колишнього колеґи, професора Фейлана аб Мередида, чорного чаклуна, що зараз перебуває в розшуку. Він негайно вирушив до його схованки на маленькому острові в Океані Дешарах, але знайшов там лише покинуту хижу, зруйновану недавнім буревієм. Професор перебрався в якесь інше місце, проте Йорверт певен, що рано чи пізно розшукає його. Та навряд чи встигне до завтрашнього вечора, поки Лаврайн ще переховується. Найпевніше, професор весь цей час буде з ним.