— Ти дуже вправний, хробаче, — озвався демон. — Але я сильніший, витриваліший. Ти втомишся швидше за мене.
Йорверт це розумів. І починав боятися, що йому зрештою доведеться вийти на поверхню, а потім вишукати спосіб, як непоміченим повернутись у Тиндаяр і чимшвидше пробігти майже три тутешні милі до Лахліну, де Ан Нувін не зможе його дістати. Це вже було не просто припущення, це був ґрунтований на фактах висновок — бо інакше демон не став би ганятися за ним по всьому Абраду, а влаштував би засідку під Архарськими горами…
Минуло ще хвилин десять, а може, й усі двадцять. Йорвертові вдалося кілька разів досить досить дошкульно вжалити демона, а той поки не знаходив слабин у його захисті. Проте напруження потроху давалося взнаки, Йорверт помітив, що втрачає концентрацію, а це було дуже кепсько. Крім того, йому доводилося розпорошувати свою увагу, пильнувати весь довколишній простір, щоб не проґавити появи інших демонів. Коли ж він відчув чиєсь швидке наближення, то вирішив, що далі битися не має сенсу, і вже збирався був полишити Тиндаяр, аж раптом здаля долинув знайомий дівочий голос:
— Тримайтеся, лорде Йорверте!
Повз нього шугонула чорна блискавка і вразила демона потужним розрядом темної енерґії. Той не зміг блокувати такий сильний удар і похитнувся. Йорверт негайно скористався нагодою і став інтенсивніше бомбардувати його чарами, не забуваючи, втім, і про захист. Ще одна блискавка, надіслана вже з ближчої відстані, збила демона з ніг, але за мить він з лютим ревінням підхопився і стрибнув уперед, на Йорверта, в останній спробі виконати своє завдання й покарати відступника. Однак у верхній точці траєкторії стрибка його вразила третя блискавка й відкинула в протилежний бік.
„Вона як відьма,“ — подумав Йорверт. — „Ті теж полюбляють вергати блискавиці. Тільки не чорні…“
Гепнувшись додолу демон уже не підвівся. Темна матерія його тіла стала розпадатися, знову перетворюючись на темну енерґію, а кілька маґічних ударів, завданих Йорвертом для більшої певності, лише прискорили цей процес. Якщо вірити відьмам та Ірданові аб Бріну, цей демон пізнав істинну, остаточну смерть, після якої його дух відійшов у небуття…
Тендітна жіноча рука міцно вхопила Йорверта за лікоть.
— Ну, все. Забираймося звідси, поки інші не з’явилися.
Перш ніж він здобувся бодай на слово, Елвен підняла його разом із собою в повітря, і вони помчали на північний схід з такою карколомною швидкістю, що Йорвертові аж дух захопило.
— Дякую, пані! — гукнув він, намагаючись перекричати свист у вухах. — Ви нагодилися дуже вчасно. Без вас я б не впорався… А як ви дізнались?
— Сама не розумію. Просто відчула, що ви в небезпеці. Дуже чітко відчула, дуже гостро — і за цим відчуттям навіть змогла зорієнтуватись, у якому напрямку вас шукати… Ви вистежували Фейлана аб Мередида?
— Ще ні, але збирався. Згодом хотів зайти до Кіннана аб Мадоґа, обережно розпитати його, та спершу вирішив надіслати листа батькам.
— Ясно. Тепер це буде складніше, ніж досі. Схоже, Ворог оголосив на вас полювання.
— Схоже, що так…
Решту шляху вони подолали мовчки, бо розмовляти в таких умовах було важко. Йорверт пильно стежив за потоками темної енерґії, побоюючись нового нападу, проте в Тиндаярі все було спокійно. Китрайл не квапився надсилати по його душу ще одного демона.
Досягнувши Вельґінської затоки, що омивала середньо-західне узбережжя Лахліну, Елвен уповільнила політ, зупинилася, й обоє стали на ноги. Йорверт не міг бачити обличчя дівчини, але чув її рівне дихання і був украй вражений тим, що після такого швидкого й тривалого левітування вона нітрохи не втомилася. Сам би він зараз упав і ще б довго не зміг підвестися.
— Отже, — сказала Елвен, — вам доведеться відмовитися від прогулянок на Абрад. Ви були пов’язані з Ворогом, і тепер очевидно, що він досі відчуває вашу присутність.
— Гадаю, що в Тиндаярі він може відчути будь-кого, — зауважив Йорверт. — За винятком, хіба що, території під Лахліном.
— Так, можливо. Тому це обмеження стосуватиметься всіх. А вас — у першу чергу. Розумію, вам треба прикривати свою відсутність на Абраді, і мене нітрохи не обтяжить раз на тиждень надсилати ваші листи. Самі бачили, що з одним демоном я легко впораюсь, а від кількох легко втечу.
— Бачив, але…
— Це не пропозиція, лорде Йорверте, — голос Елвен став жорстким. — Це моє рішення. А вам я забороняю й носа потикати за межі Лахліну. Ви надто важливі для нашої справи, щоб даремно ризикувати собою.