— Голмзе! — вигукнув я. — Голмзе!
— Вийдіть, — сказав він, — і будь ласка, обережніше з револьвером.
Я переступив поріг і побачив, що він сидить на камені, тимчасом як сірі його очі весело блимають, побачивши мій подив. Його розумне, загоріле й обвітрене обличчя схудло й змарніло, але виглядало ясним і бадьорим. В парусиновому костюмі і м’якому брилі він мав вигляд звичайного туриста на болоті і навіть зумів, завдяки своєму до чистоти, мати добре випрану сорочку і ретельно виголене підборіддя, ніби він не виїжджав з Бейкер Стріт.
— В житті своїм не бував я нікому більше радий! — сказав я, міцно стискуючи йому руку.
— Або більш здивований, га?
— Признаюсь і в цьому.
— Не ви самі були здивовані, запевняю вас. Поки я не опинився кроків за двадцять від цієї халупи, мені й на думку не спадало, щоб ви відшукали моє випадкове сховище, а ще менш — що ви самі сидите в ньому.
— Ви довідались про мою присутність зі слідів?
— Ні, Ватсоне. Маю сумнів, щоб я міг відрізнити слід вашої ноги від слідів усіх інших людей на світі. Коли ви поважно захочете мене обманути, то перемініть свого постачальника цигарок, бо коли я бачу недокурок з Брадлі—Оксфорд Стріт, то знаю, що мій приятель Ватсон десь поблизу. Недокурок лежить там, коло стежки. Ви його кинули в той урочистий момент, коли пішли приступом на порожню халупу.
— Це так.
— Я так і думав. Знаючи вашу дивну непосидючість, я був певен, що ви засіли із зброєю напоготові, чекаючи пожильця. Отже, ви і справді думали, що я і є злодій?
— Я не знав, хто ви такий, але твердо намірився все узнати.
— Любий Ватсоне, а як ви вислідили мене? Може, ви мене бачили в ніч гонитви за утеклим злочинцем, коли я мав необережність допустити, щоб місяць зійшов позад мене?
— Так, я бачив вас тоді.
- І, без сумніву, обшукали всі халупи, раніш ніж добралися до цієї?
— Ні, вашого хлопця помітили, і це дало мені змогу добратися до вас.
— Помітив, звичайно, той старий з телескопом. Я узнав про це тільки тоді, коли вперше побачив світло, відбите від об’єктива.
Голмз устав і заглянув у халупу.
— А, я бачу, що Картрайт приніс мені деякі запаси. Що тут за папір? Так, значить, ви були в Кум Трейсі?
— Так.
— Щоб побачити Лауру Лайонз?
— Саме так.
— Добре зробили. Наші дослідження йшли, очевидно, паралельно, і коли ми зробимо підсумки досягнених наслідків, то, сподіваюсь, будемо досить знайомі з обставинами справи.
— Щодо мене, то я від щирого серця радий, що ви тут, бо, бігме, мої нерви більше не в силі витримувати цю таємничість. Але скажіть, Бога ради, як ви сюди потрапили і що тут робили? Я гадав, що ви на Бейкер Стріт досліджуєте оту шантажну справу.
— Я саме й хотів, щоб ви це думали.
— Так ви даєте мені відповідальне доручення і разом з цим мені не довіряєте? — вигукнув я гірко. — Я вважав, Голмзе, що заслуговую на краще.
— Любий друже, ви були неоціненні для мене у цьому, як і в багатьох інших випадках, і прошу простити мені, коли я ніби пожартував з вас. Насправді я зробив так почасти ради вас самих і приїхав сюди, щоб особисто розібратися в справі, бо зрозумів, в якій ви небезпеці тут. Якби я жив разом з вами й сер Генрі, то, безперечно, мав би той самий погляд, як і ви, і моя присутність змусила б наших надзвичайно небезпечних ворогів бути насторожі. Тепер я можу вільно ходити, чого я не зміг би зробити, якби жив у Баскервіль Гол, і лишаюсь невідомий у справі, готовий кинутись на неї всією своєю вагою за критичного моменту.
— Але навіщо було мене лишати невтаємниченим?
— Якби ви знали про мій приїзд, це не дало б вам користі, а тим часом моя присутність тут могла б бути виявлена. Ви захотіли б повідомити мене про що — небудь або ж через свою добрість зробити мені будь — яку полегкість, а це було б цілком даремним риском. Я привіз з собою Картрайта — пам’ятаєте, того хлопця з контори комісіонерів — і він дбав про задоволення моїх нескладних потреб: шматок хліба та чистий комірець. Чого ще треба людині? Він дав мені зайву пару очей і пару дуже прудких ніг, і обидві ці пари були неоціненні.
— Так, значить, всі мої донесення пішли на марно?
Мій голос затремтів, коли я пригадував труд і гордість, з яким я їх склав.
Голмз вийняв з кишені сувій паперів.
— От ваші донесення, любий друже, і я їх ретельно прочитав, запевняю вас. Я чудово влаштував одержання їх, і вони запізнювались тільки на один день. Я мушу віддати пошану вашій ретельності й розумові, що їх ви виявили в цій надзвичайно трудній справі.