— І ви, людина науки, вірите в те, що тут діє надприродна сила?
— Я не знаю що думати.
Голмз здвигнув плечима і сказав:
— До цього часу мої дослідження обмежувалися цим світом. Я в невеликих розмірах боровся проти зла, але виступити проти самого отця зла була 6, мабуть дуже велика самопевність з мого боку. Проте ви мусите припустити, що сліди ніг були матеріальні.
— Собака легенди був остільки матеріальний, що міг перегризти чоловікові горло, а тим часом він був плід жаху.
— Я бачу, що ви цілком погоджуєтесь з людьми, які вірять в надприродне. Але лікарю Мортімер, от що ви мені скажіть: коли ви додержуєтесь таких поглядів, чого ви прийшли до мене по пораду? Ви кажете мені що марно досліджувати смерть сер Чарлза, і одночасно просите мене це зробити.
— Я не сказав, щоб ви досліджували.
— Так чим же я вам можу допомогти?
— Порадою, що мені робити з сер Генрі Баскервілем, що прибуде на станцію Ватерлю (лікар Мортімер подивився на свого годинника), рівно за годину з чвертю.
— Спадкоємець?
— Так. По смерті сер Чарлза ми зібрали довідки про цього молодого чоловіка і довідались, що він був фермером у Канаді. З добутих про нього відомостей видно, що він усіма сторонами гарна людина. Тепер я кажу не як лікар, а як опікун і виконувач заповіту сер Чарлза.
— Я сподіваюсь, що більш нема претендентів на спадщину?
— Ні. Єдиний ще родич, про якого нам пощастило довідатись, — Роджер Баскервіль, молодший із трьох братів, з яких бідолашний сер Чарлз був старший. Другий брат, що давно помер — батько молодого Генрі. Третій, Роджер, був найгірший у родині. Кажуть, він скидався, як дві краплі води, на портрет старого Гюго. Він так поводився, що йому довелося тікати з Англії, і він помер 1876 року в Центральній Америці. Генрі — останній Баскервіль. Через годину і п'ять хвилин я його зустріну на Ватерлюській станції. Я одержав телеграму про те, що він прибуде сьогодні в Савтгемптон. Так що ж ви порадите мені, пане Голмз, робити з ним?
— Чому б йому не поїхати в дім своїх предків?
— Так, це здається природним, адже правда? А «тим часом візьміть до уваги, що всіх Баскервілів, які жили там, спіткала лиха доля. Я певен, що якби сер Чарлз міг говорити зі мною в момент своєї смерті, він попрохав би мене не привозити в це прокляте місце спадкоємця.
Голмз подумав деякий час, потім сказав:
— Кажучи попростому, ви тієї думки, що якась пекельна примара робить із Дартмуру небезпечне місце для молодої людини. Чи не так?
— Принаймні я підтверджую, що обставини свідчать про це.
— Чудово. Але, коли ваша думка про надприродне правильна, то воно може спричинити зло молодій людині так само легко в Лондоні, як і в Девоншірі. Чорт з суто місцевою владою був би надто незрозуміле явище.
— Ви поставились би до справи не так легковажно, пане Голмз. якби вам довелося особисто зіткнутися з даними обставинами. Отже, ваша думка, що безпека молодої людини буде однакова і в Девоншірі, і в Лондоні. Він приїде за п'ятдесят хвилин. Що ви порадите?
— Я пораджу вам взяти кеба, покликати вашого спанієла, що дряпасться в передні двері, і поїхати на Ватерлюську станцію зустріти, сер Генрі Баскервіля.
— А потім?
— А потім ви нічогісінько йому не скажете, поки я не обміркую справу.
— А як довго обмірковуватимете її?
— Двадцять чотири години. Я буду дуже вдячний вам. пане Мортімер, коли завтра вранці о десятій годині ви приїдете до мене і привезете з собою сер Генрі Баскервіля — це було б корисно для моїх майбутніх плянів.
— Я зроблю це, пане Голмз.
Він записав призначене побачення і сквапливо вийшов властивою йому дивною ходою. Голмз спинив його на верхній площадці східців:
— Ще тільки одно питання, пане Мортімер. Ви сказали, що перед смертю сер Чарлза бачили привид на болоті?
— Троє бачили його.
— А після цього бачив його хто- небудь?
— Я нічого не чув про це.
— Дякую, прощавайте!
Голмз вернувся до свого крісла з тим спокійним виразом внутрішнього задоволення, який визначав, що передбачається цікава робота.
— Ви йдете, Ватсоне?
— Так, коли я вам непотрібний.
— Ні, друже мій, я тільки в хвилини дії звертаюсь по вашу допомогу. Але це видатна справа — дійсно єдина з певних точок зору. Чи не буде ваша ласка, коли йтимете повз Брадлея, скажіть йому, щоб він прислав мені фунт найміцнішого тютюну. Дякую. Було б краще, якби ви не приходили до вечора. А тоді мені буде дуже приємно порівняти наші враження про надзвичайно цікаву задачу, запропоновану сьогодні нам на розв’язання.