Дорошенку нічого не залишалося, як теж почати переговори з поляками. 19 жовтня 1667 року була укладена угода між двома гетьманами, що ввійшла в історію під назвою «Підгаєцькі пакти». Згідно з цими пактами, Дорошенко і все Військо Запорозьке обіцяли підданство королю і відмовлялися від будь-яких інших протекцій. Козаки повинні були забезпечити безпеку польським поміщикам. У трактаті було зроблено застереження, що Собеський не має досить повноважень, щоб задовольнити претензії Війська Запорозького, а тому пропонувалося, щоб козаки відправили своє посольство на найближчий сейм, де буде створено комісію з їхньої справи, у чому польський полководець обіцяв їм всіляко посприяти. Зате польний гетьман обіцяв не вводити коронних військ до жодного міста, де проживають козаки. Останні, у свою чергу, не мали права вимагати собі міста, де немає козаків. (Тобто мав дотримуватися status quo.) Собеський обіцяв скоротити чисельність білоцерківського гарнізону. У присязі, складеній козаками після цього, ще раз підкреслювалося, що вони не будуть шукати ніякої іншої протекції, а також «зі сторонніми державами не матимемо кореспонденції ані посольства».
Попри всі клятви, що їх складали і підписували обидві сторони, Підгаєцькі пакти були все-таки фікцією і на ділі не виконувалися. Головною функцією цього договору було припинення воєнних дій у даний момент. І це, без сумніву, було провалом планів гетьмана Дорошенка. Як пише його нащадок Д. Дорошенко, можна лише уявити собі, яким ударом був для гетьмана «такий фінал кампанії, до якої він старанно готувався цілий рік з напругою всіх сил».
Невдача в галицькому поході підштовхувала гетьмана до активізації переговорів з Росією, яка й сама в цей час демонструвала щодо правобережного правителя велику теплоту. Під час Підгаєцької кампанії був, нарешті, звільнений з полону Григорій Дорошенко. Місію ротмістра Рославлєва, що не дала результату, замінила в Україні група стряпчого В. Тяпкіна, який почав активніші переговори з Дорошенком. Однак відмовлятися від миру з Польщею Москва не збиралася. 28 жовтня 1667 року Олексій Михайлович ратифікував Андрусівські угоди.
У цей час у Чигирині був посланець московського резидента в Україні Тяпкіна Тютерев. Своєму начальству він повідомляв, що звістку про ратифікацію Андрусівського договору Дорошенко сприйняв дуже важко і два дні хворів. Щоправда, після цього на службі, яку правили митрополит Тукальський і архімандрит Гедеон (це не хто інший, як Юрій Хмельницький), польський і московський монархи величалися «захисниками християнської церкви». Чи то гетьман не хотів видавати своїх планів, чи то сподівався на те, що будь-який, навіть «непорушний» мир скасовується, якщо сторони знаходять вигоду в цьому скасуванні, і збирався знайти для Москви таку вигоду.
Кінець 1667 року видався багатим на переговори. У грудні до Чигирина прибуває нове російське посольство від Тяпкіна під керівництвом В. Лубенського, завданням якого було домогтися розірвання відносин Дорошенка з Кримом, але гетьман відхилив цю пропозицію, хоча у своїх промовах він і митрополит висловилися за те, щоб «була у злуці Україна вся» під владою царя. Петро Дорофійович підкреслив, що має на увазі не тільки традиційні Лівобережжя і Правобережжя, а всю територію колишнього Російського князівства (Київської Русі), тобто і Перемишль, Ярослав, Львів, Галич, Володимир-Волинський. Дорошенко висловив бажання продовжити переговорний процес і через брата Григорія запросив Тяпкіна до Черкас. Оскільки останній зволікав, гетьман ще раз направив до нього Григорія Дорошенка і писаря Бускевича, які повідомили, що Петро Дорошенко погоджується прийняти російське підданство за умови, що в містах не буде російських воєвод і гарнізонів, московські люди не збиратимуть із селян і міщан податків, не порушуватимуть козацьких вольностей і прав, а гетьманом на обох берегах Дніпра залишиться він.
Але в тому ж таки грудні в російській столиці поляки і росіяни підписують ще один договір. Цього разу він мав чітку антитурецьку спрямованість. У договорі було окремим пунктом зазначено, що козаки не повинні «залишатися при бусурманах». Московський цар обіцяв, що в разі, якщо вони порушать цей пункт і відійдуть від Речі Посполитої, на допомогу королю прийде російське військо. Гарна ж відповідь на всі спроби Дорошенка організувати антипольський православний союз Росії і єдиної України!