— Давай перше почоломкаємося, а далі все розкажу! — сказав Швайка, простягши до Микити свої довгі, дебелі руки. — Заховався тут, мов тхір у норі, та гадаєш уже, що й не знайдемо? Ні, козаче, ми з Січі все чуємо й все знаємо, що діється на Україні. Чули навіть і те, що тебе лисий дідько примостив до бабського боку.
Почувши такі слова, Пріся й Галина почали дивитися на гостя вороже, Данило ж перебив розмову приятелів, сказавши Микиті, що раніше годиться почастувати гостя, а тоді вже розпитувати. Він посадив Швайку поруч себе й налив йому добру чарку горілки, а коли гість випив, зразу ж налив і другу.
— Ти просто з Січі, Трохиме? — спитав Галаган, коли гість трохи заїв питво.
— А чи правда тому, — спитав Цимбалюк, — що Хмельницький піднімає запорожців проти Ляхів?
— Чув, чув і я про це!.. — відповів Швайка, поглядаючи На Цимбалюка непевним поглядом. — А запевно не знаю…
Галаган зрозумів, що Швайка, знаючи Цимбалюка за прихильника поляків, таїться від нього й не хоче говорити про заміри Хмельницького.
— Не бійся, Трохиме! — сказав він. — У нашій хаті стіни не чують, а люди не говорять, чого не треба. Мій тесть уже зневірився на ляхах і тепер пристає до нашого табору. Я добре бачу, що тебе послано на Україну від Хмельницького. Говори все сміливо, — я тобі за тестя запорукою.
— Го! — радо скрикнув Швайка. — Якщо старий Цимбалюк наш, так треба вихилити за його здоровля добру чарку!
Данило знову налив гостеві поставець, і той, випивши, почоломкався з ним.
— Бувай здоров, старий товаришу!
— Ну, а тепер, — сказав він далі, - вип'ємо всі разом за гетьмана України Зінька-Богдана Хмельницького!
— Вже обрали його за гетьмана? — Хіба була військова рада?
— Була в Січі велика військова рада. Мало не всі сидні з зимовників посходилися, всі лугарі з Великого Лугу човнами поз'їздились і січове товариство з лиманів та з Дикого Поля позібралося… На січовому майдані козаки не вмістилися — от скільки було товариства… І всі, як почули, що говорив батько Хміль, одностайно й одноголосно ухвалили обрати його за гетьмана України та йти з ним визволяти нашу неньку з тяжкого лядського ярма, з гострих пазурів ненажерливого звіря — ворога нашого.
— А що ж говорив Хмельницький на раді? — спитали слухачі.
— Говорив те, що ви й самі добре знаєте: що ляхи знищили козацькі права, а вільний люд український повернули в бидло; що запродали жидам православні церкви та завели на Україні унію! Ну, а тепер тему прийшов уже край: за чотирі тижні прийде на Україну наш гетьман з великою силою запорожців та з татарською ордою і вигубить усіх наших гнобителів! Біля Хмельницького згуртувалися всі наші завзяті лицарі: Нечай, Бурляй, Богун, Перебийніс, Джеджалій, Ганжа, Морозенко… Всі, всі скупчилися біля нього й присягнули заступати його, як доведеться, своїми грудьми…
— Слава Господеві! — сказав Галаган. — Може, хоч на цей раз ми побачимо рідну країну вільною і витягнемо з багна стоптану ляхами козацьку честь.
— А чи не буде воно так, озвалася Ганна, як було за гетьманів Павлюка та Остряниці?..
— Мовчи стара! — перебив Цимбалюк.
— Не годиться жінці у розмову козацьку встрявати!
Гість ухопився за слова Ганни:
— А щоб не було так, панове товариство, як сталося за Павлюка та Остряниці, так треба всім вам на поготові бути й людей до повстання підмовляти. Всі повинні узброїтись і приєднатись до Хмеля. Надходить суд Божий між нами й ляхами, і великий гріх та довічна ганьба буде не тільки тим, що лишаться на боці ворога та проливатимуть кров братів своїх, а навіть й тим, хото сидітиме в запічку під той час, коли брати їхні життя своє за рідний край віддаватимуть! Не знатиме той спокути на цьому світі, а на тім дістане собі найтяжчих пекельних мук!
Гість де-який час помовчав, а зворушені його промовою слухачі не сміли порушити тишу й сиділи мовчки всяк з своїми думками.
— Я йшов до тебе, Микито! — звернувся далі Швайка до Галагана. Виряжаючи мене на Україну з вісткою про волю, гетьман наказав зайти до тебе в Корсунь і переказати, що знає тебе за щирого сина України й сподівається, що ти допоможеш йому в його справі, як він допоміг тобі викупитись на волю.
— Спасибі гетьманові, що не забув про мене — відповів Галаган. — Якщо ти, Трохиме, побачиш Хміля раніше за мене, то перекажи, щоб був певний: Галаган не пошкодує життя за волю й щастя рідної країни!
Повечерявши трохи, Швайка встав з ослону, й почав прощатись, кажучи, що має на думці бути досвіту у Стебліві.