Втім, врешті-решт, сперті на Купол, перед ними стояли дві нових шини.
— Ну от, поки що все йде нормально, — промовив Сем. — А тепер про ту іншу проблемку. Я надіюсь, хтось видасть якусь ідею, бо в мене нема жодної.
Всі втупилися поглядами в нього.
— Мій друг Пітер розповідав, що ті хлопці зірвали ковпачок і дихали прямо з шини, але тут так не вийде. Треба наповнити ті сміттєві мішки, а для цього потрібна більша дірка. Можна пробити шину, але без чогось такого, що можна було б вставити в діру — чогось на кшталт трубочки для коктейлю — ми втратимо більше повітря, ніж вловимо. Отже… що б це таке могло бути? — Він з надією озирнувся довкола. — Я так підозрюю, що ніхто не привіз з собою намету? Такого, що їх ото напинають на алюмінієві трубки?
— У моїх дівчаток є ігровий намет, але він залишився дома, у гаражі, — сказала Лінда. Та зразу ж згадала, що гараж щез, зник разом з будинком, біля якого стояв, і дико розреготалась.
— А як щодо корпуса авторучки? — спитав Джо. — У мене є…
— Розмір малий, — заперечив Барбі. — Расті, а в санітарній машині нічого такого?
— Може, трахейна канюля? — непевно промовив Расті і сам собі відповів: — Ні. Теж недостатнього розміру.
Барбі обернувся до Кокса.
— Полковнику, може, ви щось порадите?
Кокс знехотя похитав головою.
— У нас тут, либонь, тисячі різних речей, які б підійшли, але ми вам нічим не можемо допомогти.
— Ми не можемо дозволити, щоб це нас зупинило, — заявила Джулія. Барбі дочув у її голосі нову тривожність з зачатками паніки. — Кидаймо морочити собі голови тими мішками! Ми візьмемо з собою шини й будемо дихати прямо з них!
Сем уже мотав заперечливо головою:
— Ні-ні, місіз, це ніяк не годиться. Вибачте, але не годиться.
Лінда нахилилася ближче до Купола, зробила кілька глибоких вдихів, затримавши останній. А тоді пішла до свого «Одіссея», пошкребла заднє вікно, відчистивши трохи сажу, і зазирнула всередину:
— Пакет там так і лежить, — промовила вона. — Слава Богу.
— Що за пакет? — запитав, обнімаючи її за плечі, Расті.
— Пакет з «Бест Бай»[490], в ньому подарунок тобі на день народження. Восьмого листопада, чи ти забув?
— Забув. Свідомо. Кому збіса подобається ставати сорокарічним? А що там?
— Я знала, що, якщо занесу в дім, ти його обов'язково знайдеш раніше, ніж настане час дарувати… — вона кинула погляд на решту людей, лице мала поважне й брудне, як у якоїсь вуличної замазури. — Він такий допитливий, всюди зазирне. Тож я й залишила подарунок у машині.
— А що ти купила йому, Лінні? — спитала Джекі Веттінгтон.
— Сподіваюсь, подарунок для нас усіх, — відповіла Лінда.
Коли все було готове, Барбі, Джулія та Нечупара Сем обнялися й поцілувалися з усіма по черзі, включно з дітьми. Мало надії читалося на обличчях майже двох десятків біженців, котрих вони залишали тут. Барбі намагався переконати себе, що це від їхньої виснаженості, а тепер ще й від нестачі свіжого повітря, але розумів, що це не так. То були прощальні поцілунки.
— Удачі вам, полковнику Барбара, — промовив Кокс.
Барбі відповів йому коротким кивком і обернувся до Расті. До Расті, котрий наразі дійсно був важливою персоною, бо перебував під Куполом.
— Не втрачай сам тут надію й нікому не дозволяй. Якщо в нас нічого не вийде, піклуйся про них скільки зможеш і найкраще, як тільки зможеш.
— Я тебе розумію, але… Ти вже доклади зусиль.
Барбі хитнув головою на Джулію.
— Головні зусилля лежать на ній, так мені здається. Та, чорт забирай, може, нам вдасться повернутися сюди, навіть якщо нічого й не зробимо там.
— Обов'язково повернетесь, — сказав Расті. Промовив він це щиро, але те, в що він насправді вірив, читалося в його очах.
Барбі ляснув його по плечі, потім приєднався до Джулії й Сема біля Купола, котрі знову стояли там, намагаючись надихатись свіжим повітрям, яке ледь сочилося крізь бар'єр. Семові він сказав:
— Ви точно певні, що волієте взяти в цьому участь?
— Ато. Маю для цього причину.
— Яку саме, Семе? — запитала Джулія.
— Краще не казатиму, — усміхнувся той криво. — Тим паче міській газетярці.
— Ви готові? — спитав Барбі в Джулії.
— Так, — взяла вона його за руку, коротко потиснувши. — Цілком готова, наскільки це можливо.
Роммі та Джекі Веттінгтон зайняли позиції біля задніх дверей мінівена. Коли Барбі скомандував: «Давай!», Джекі різко розчахнула двері, а Роммі закинув усередину два колеса від «Пріуса». Слідом у салон заскочили Барбі з Джулією, і в ту ж секунду двері за ними закляпнулись. Старий, розсмиканий алкоголем, але все ще прудкий, як той коник, Сем Вердро вже сидів за кермом і заводив двигун.
У машині тепер тхнуло так само, як і в зовнішньому світі: гидотним ароматом обвугленого дерева на лако-скипидарній основі — але все одно повітря тут було кращим за те, яким вони дихали біля Купола, навіть стоячи напроти кількох десятків потужних вентиляторів.
«Довго воно таким тут не протриває, — подумав Барбі. — Утрьох ми його швидко використаємо».
Джулія вхопила доволі великий фірмовий пакет крамниці «Бест Бай» і перекинула його догори сподом. Звідти випав пластиковий циліндр зі словами ПЕРФЕКТНЕ ВІДЛУННЯ[491] на ньому. А нижче йшов напис: «50 компакт-дисків для запису». Вона почала підчіплювати нігтем целофан, в який було упаковано тубус, але безуспішно. Барбі поліз рукою до кишені по свій армійський ножичок, і серце йому обірвалось. Ножа на місці не було. Та звісно ж, що й бути не могло. Тепер той перетворився на шматок шлаку під тим, що залишилося від поліцейської дільниці.
— Семе! Будь ласка, у вас, часом, ножа немає?
Замість відповіді, Сем просто подав назад ніж.
— Це ніж ще мого батька. Він зі мною все моє життя, і я бажаю отримати його назад.
Дерев'яні накладки на рукояті ледь не повністю втратили ребристість від віку, але коли Барбі відкрив ніж, його єдине лезо виявилося нагостреним. Ним не тільки целофан здирати, цей ніж чудово згодиться для прорізання акуратних дірок у шинах.
— Швидше там! — гукнув Сем, газуючи двигуном «Одіссея». — Ми нікуди не поїдемо, поки ви не скажете мені, що та штука годиться для нашого діла, а я не певен, що в цьому повітрі мотор працюватиме вічно!
Барбі підчепив целофан. Джулія здерла упаковку. Провернула трохи вліво пластиковий циліндр, і той знявся з основи. Нанизані на пластиковий шпиндель височіли порожні компакт-диски, що призначалися стати подарунком до дня народження Расті Еверету. Вона зсипала їх на підлогу вена, а вже тоді зімкнула пальці на шпинделі, стиснувши губи від зусилля.
— Дайте я зроблю… — почав він, але вона вже відламала той штир.
— Дівчата теж сильні створіння. Особливо, коли вони на смерть перелякані.
— Він трубчастий? Якщо ні, ми загнали себе на слизьке.
Вона піднесла шпиндель собі ближче до лиця. Барбі зазирнув у його інший торець і побачив на протилежному кінці її синє око.
— Поїхали, Семе, — промовив він. — Ми в ділі.
— Ви певні, що воно згодиться? — гукнув назад Сем, перекидаючи трансмісію на повний хід.
— Можу закластися! — відгукнувся Барбі, бо слова «звідки я збіса можу це знати» нікому б не додали бадьорості. Перш за все йому самому.
Біженці біля Купола дивилися, як вен зірвався з місця й помчав вибоїстим путівцем у бік того, що Норрі Келверт призвичаїлась собі називати «палахкалкою». «Одіссей» занурився у нависаючий смог, перетворився на фантом, а потім і зовсім зник з очей.
Расті й Лінда стояли поряд, тримаючи кожний на руках по дитині.
490
«Best Buy Со.» («Найкраща покупка») — заснована 1966 року мережа з продажу електроніки, яка має тисячі магазинів у різних країнах.
491
«Perfect Echo» — бренд заснованої 1977 року в штаті Теннессі компанії з виробництва радіоелектроніки «WTSmedia».