Цвірінькав телефон; звісно, це Гові дзвонить сказати, що буде пізно, щоб вона замкнула двері й лягала спати…
А тоді їй дійшло — немов неприємні дарунки з отруйної коробки, на неї знову просипалося усвідомлення того, що Гові помер. Вона не знала, хто б це міг їй телефонувати о… — вона подивилася на свій ручний годинник — о двадцятій хвилині по півночі, але це вже не Гові.
Сідаючи, вона здригнулася і потерла шию, клянучи себе за те, що заснула на диванчику, а також клянучи того, хто дзвонить о такій безбожній порі, і разом з тим освіжила в пам'яті свій нинішній дивний, особливий стан.
Потім вона подумала, що для такого пізнього дзвінка може бути тільки одна причина: Купол або сам зник, або його пробили. Вона доволі сильно вдарилась ногою об кавовий столик, аж аркуші роздруківок струснулися, пошкутильгала до телефону поряд з кріслом Гові (як же їй боляче дивитися на це порожнє крісло) і вхопила слухавку.
— Що? Що?
— Це Дейл Барбара.
— Барбі! Його проломили? Купол пробили?
— Ні. Хотілося б мені дзвонити вам з такою новиною, але ні.
— Тоді чому?Вже майже пів на першу ранку!
— Ви казали, що ваш чоловік провадив слідство щодо Джима Ренні.
Бренда намагалася вловити сенс сказаного ним. Вона взялася рукою за шию, торкнулася того місця, котре наостанок був погладив Гові.
— Він провадив, але я вам казала, він не мав абсолютної…
— Я пам'ятаю, що ви мені казали, — запевнив її Барбі. — Ви мусите вислухати мене, Брендо. Можете? Ви прокинулися?
— Авжеж, тепер уже так.
— Ваш чоловік робив якісь записи?
— Так. У своєму ноутбуку. Я їх роздрукувала, — вона поглянула на аркуші ВЕЙДЕР, розсипані по всьому кавовому столику.
— Добре. Завтра вранці я хочу, щоб ви поклали ці роздруківки в конверт і передали його Джулії Шамвей. Скажіть їй, щоб заховала їх у безпечному місці. У сейфі, якщо він у неї є. У касовому залізному ящику або в картотечній шафі під замок, якщо сейфа вона не має. Скажіть їй, щоб вона відкрила конверт тільки в тім випадку, якщо щось трапиться з вами, зі мною чи з нами обома.
— Ви мене лякаєте.
— В інакшому випадку вона не муситьйого відкривати. Якщо ви їй це скажете, вона послухається? Моє чуття мені підказує, що так.
— Звісно, що так, але чому б не дозволити їй переглянути папери?
— Бо якщо редакторка місцевої газети побачить все, що ваш чоловік зібрав на Великого Джима, і Великий Джим про це знатиме,більша частина наших переваг піде на пси. Ви слухаєте?
— Т-т-так… — вона зрозуміла, як їй дуже, відчайдушно хочеться, аби стало так, щоб цю нічну розмову провадив зараз Гові.
— Я вам казав, що, якщо ракетний удар не подіє, уже сьогодні мене можуть заарештувати. Ви пам'ятаєте, я вам це казав?
— Звичайно.
— Ну от, я поки що на волі. Цей жирний сукин син знає, як тягнути час. Але довго він його не тягтиме. Я майже певен, що це трапиться завтра, тобто — вже сьогодні. Якщо так, ви не зможете цього зупинити просто погрозами оприлюднити весь той бруд, який накопав на нього ваш чоловік.
— А за що, як ви вважаєте, вас збираються заарештувати?
— Не маю поняття, але не за крадіжку в крамниці. А коли я опинюся в камері, гадаю, там зі мною мусить статися нещасний випадок. Я таких випадків чимало надивився в Іраку.
— Це безумство.
Але в усьому цьому була присутня жахлива правдоподібність, яку вона іноді переживала в кошмарах.
— Подумайте про це, Брендо. Ренні має щось, що йому конче треба прикрити, йому потрібен офірний цап, а новий шеф поліції у нього в кишені. Так розташувалися зірки на небі.
— Я так чи інакше хотіла піти до нього й поговорити, — сказала Бренда. — І збиралася взяти з собою Джулію, заради безпеки.
— Не беріть Джулію, — порадив він. — І не йдіть до нього сама.
— Не думаєте ж ви насправді, ніби він спроможний на…
— Я не знаю, на що саме він спроможний, як далеко він може зайти. Кому ви ще довіряєте, окрім Джулії?
Пам'ять закинула її на кілька годин назад, вогонь уже майже вщух, вона стоїть на узбіччі Малої Курви і почувається так гарно, незважаючи на своє горе, бо зсередини її омило ендорфінами. Ромео Берпі переконує її, що вона мусить балотуватися щонайменше на шефа пожежників.
— Роммі Берпі, — сказала вона.
— Окей, це те, що треба.
— Мені розповідати йому, що Гові зібрав на…
— Ні, — перебив її Барбі. — Він лише ваш страховий поліс. І хай буде ще один: сховайте під замок комп'ютер свого чоловіка.
— Гаразд… але якщо я сховаю комп'ютер, а роздруківки віддам Джулії, що я покажу Джиму? Гадаю, мені треба роздрукувати другу копію…
— Ні. Однієї, наявної десь, буде достатньо. Поки що принаймні. Вселити страх Господній у нього — то одна справа. Роздрочений до оскаженіння, він може утнути щось з непередбачуваними наслідками. Брендо, ви самі вірите, що він геть замазаний?
Вона не забарилась з відповіддю.
— Усім своїм серцем.
«Бо Гові в це вірив — і мені цього достатньо».
— І ви пам'ятаєте, що в тій папці?
— Не точні цифри чи назви всіх банків, котрими вони користувалися, але достатньо.
— Тоді він вам повірить, — сказав Барбі. — Хоч з одною роздруківкою, хоч з додатковою копією, а він вам повірить.
Бренда поклала пачку аркушів ВЕЙДЕР у коричневий пакет. Друкованими літерами написала на ньому ім'я Джулії. Конверт поклала на кухонний стіл, а потім пішла до кабінету Гові й замкнула його ноутбук у сейфі. Сейф був маленький, і їй довелося засовувати «Мак» ребром, але той все одно ледве вліз. Закінчила вона тим, що після комбінації цифр прокрутила диск сейфа не один, а два рази, за інструкціями свого чоловіка. І відразу по цьому погасло світло. На якусь мить найпримітивніший куточок її мозку запевнив її, що вона задула світло саме другим обертом диска.
Потім вона зрозуміла, що вимкнувся генератор позаду хати.
Коли Джуніор увійшов у дім о п'ятій хвилині після шостої ранку вівторка, зі щетиною на блідих щоках, волосся на голові скуйовджене клоччям, Великий Джим сидів за кухонним столом у білому банному халаті, розміром приблизно, як головне вітрило кліпера, й пив колу.
Джуніор кивнув на напій.
— Гарний день починається з гарного сніданку.
Великий Джим підняв бляшанку, сьорбнув, ковтнув, потім поставив.
— Нема кави. Тобто є, але нема електрики. Закінчився газ в балоні для генератора. Візьми й собі баночку, хочеш? Вони там ще холодні, а в тебе такий вигляд, що тобі не завадить.
Джуніор відчинив холодильник, зазирнувши в його темні нутрощі.
— Ти хочеш, щоб я тобі повірив, ніби ти не міг для себе десь заникати достатньо газу, щоб брати його коли заманеться?
Великий Джим на це злегка напружився, потім розслабився. Питання було доцільним і не означало, що Джуніор щось насправді знає. «Винний тікає, коли його ніхто не переслідує», — нагадав собі Великий Джим.
— Скажімо так, це було б неполітично в даний момент часу.
— Угу.
Джуніор зачинив холодильник і сів по інший бік столу. На свого батька він дивився з якимсь відстороненим зацікавленням (котре Великий Джим сприймав за синівську любов).
«Сім'я, що разом убиває, довго ся тримає,— подумав Джуніор. — Принаймні поки що. Доки…»
— Політика, — промовив він уголос.
Великий Джим кивнув і почав вивчати сина, котрий закушував свій світанковий напій тонко нарізаною в'яленою телятиною.
Він не запитував: «Де ти був?»Він не питався: «Щось з тобою не так?»,хоча це було очевидно в безжальному ранковому світлі, яким почало пронизувати кухню. Але він таки мав до нього питання.
— Є трупи. Їх кілька. Правильно?
— Так, — Джуніор відгриз великий шматок м'яса і запив колою. У кухні було незвично тихо без гудіння холодильника і булькотіння апарата «містер Кава».