«Оце вона вперше починає розуміти, що випущений з клітки на волю звір може вкусити будь-кого, — подумав Великий Джим. — Та не хвилюйся, Джуліє, я про тебе попіклуюся, як завжди це робив. Либонь, тобі доведеться збавити тон тієї твої обридливої шмати, але хіба це завелика ціна за безпеку?»
Звісно, що так. А якщо вона впиратиметься…
— Подеколи дещо трапляється, — промовив Великий Джим. Він стояв на розі вулиці з руками в кишенях і усміхався. А коли почув перші верески… звук трощеного скла… постріли… його усмішка ще поширшала. Дещо трапляється— Джуніор був висловився не зовсім так, але Великий Джим вважав, що це доволі близько до…
Усмішка його перетворилася на гримасу, коли він помітив Бренду Перкінс.
Більшість людей на Мейн-стрит поспішали в бік «Фуд-Сіті», побачити, з якого дива там таке коїться, але Бренда йшла в протилежному напрямку, вгору. Можливо, навіть прямуючи до садиби Великого Джима… що не віщувало нічого приємного.
«Що їй може бути потрібно від мене цього ранку? Що може бути такого важливого, щоб переважувало бунт у місцевому супермаркеті?»
Цілком можливо було, що його особа — останнє, що має Бренда собі на умі, але його радар задзижчав, тож він уважно придивлявся до неї.
Із Джулією вони розійшлися по протилежних боках вулиці. Жодна на помітила іншу. Джулія намагалася бігти, одночасно ладнаючи камеру. Бренда задивилася на облізлу червону махину універмагу Берпі. Біля коліна в неї колихалася полотняна торба, яку вона тримала в руці.
Підійшовши до універмагу, Бренда посмикала двері, проте безуспішно. Тоді відступила назад і озирнулась навколо, як роблять люди, коли щось порушує їхні плани і вони намагаються вирішити, Що їм робити далі. Вона ще помітила б Шамвей, аби озирнулася назад, але Бренда цього не зробила. Вона подивилася праворуч, ліворуч, потім через вулицю, на редакцію «Демократа».
Кинувши останній погляд на універмаг, вона перейшла вулицю й смикнула двері «Демократа». Звісно, там теж було замкнено;
Великий Джим сам бачив, як Джулія це зробила. Бренда ще посмикала, добряче поторсавши клямку. Постукала. Позаглядала у шпарину. Потім відступила назад, руки в боки, торба повисла. Коли вона знову пустилася вгору по Мейн-стрит — ледве плентаючись, більше не дивлячись навколо, — Великий Джим ретирувався додому, і то жваво, поспіхом. Він сам не розумів, чому йому не хотілося, щоб Бренда побачила, як він споглядає… але йому й не требабуло цього розуміти. Ти мусиш діяти на чистих інстинктах, коли ти в драйві.Отут-то й криється звабливість цієї штуки.
Йому достатньо було розуміння того, що, якщо Бренда постукає в його двері, він буде до цього готовий. І неважливо, чого вона захоче від нього.
«Завтра вранці я хочу, щоб ви передали ці роздруківки Джулії Шамвей», — сказав їй Барбара. Але офіс «Демократа» замкнений, там темно. Джулія майже напевно зараз там, де коїться отой якийсь шарварок, біля маркету. Там же, либонь, і Піт Фрімен з Тоні Гаєм.
Тож що їй тепер робити з матеріалами Гові, яким він дав назву ВЕЙДЕР? Якби їй трапилася поштова скринька, вона могла б витягти з торби коричневий конверт і вкинути його до щілини. Але поряд жодної щілини.
Бренда прикинула, що може або піти пошукати Джулію біля маркету, або повернутися додому, почекати, поки там усе заспокоїться і Джулія сама повернеться до редакції. У її далекому від сприятливого логічному мисленню стані жоден з варіантів не здавався прийнятним. Щодо першого, то, судячи зі звуків, у «Фуд-Сіті» розгортається повноцінний бунт, а Бренді не хотілося бути в нього втягненою. Щодо другого…
Цей варіант виглядав вочевидь кращим. Раціональним.Хіба прислів'я «Все отримує той, хто вміє чекати»не належало до найулюбленіших Джима Ренні?
Але чекання ніколи не було сильною стороною Бренди, а її мати теж мала свою примовку: «Зроби справу, та й поготів».Так вона й вирішила зараз. Побачитися з ним, вислухати всі його пишні декларації, заперечення, виправдання, а тоді запропонувати йому вибір: піти у відставку на користь Дейла Барбари або прочитати про всі свої брудні оборудки в «Демократі». Конфронтація для неї — це гіркі ліки, а гіркі ліки треба якомога швидше проковтнути й сполоснути рота. Вона собі збиралася потім сполоснути рота подвійним бурбоном і сьогодні не чекатиме до полудня.
Ось тільки…
Не йдіть до нього одна.Барбі це також казав. А коли спитав, кому вона довіряє, вона назвала Ромео Берпі. Але в Берпі теж зачинено. Що їй залишається?
Питання лише в тім, чи не заподіє їй якоїсь шкоди Великий Джим, і Бренда вирішила, що ні. Фізично, як їй вважалося, вона від нього захищена, тому не важливо, чого саме остерігається Барбі — ця обережність, безумовно, результат його воєнного досвіду. З її боку це була величезна помилка, проте також зрозуміла: не одна вона чіплялася за уявлення, що світ залишився тим самим, яким він був до Купола.
І все ж таки проблема з папкою ВЕЙДЕР нікуди не поділася.
Бренда могла побоюватися більше язика Великого Джима, аніж якоїсь тілесної небезпеки від нього, але вона розуміла, що було б божевіллям з'явитися на порозі його дому, тримаючи в руках ці папери. Він може забрати їх у неї, навіть якщо вона скаже, що це не єдина копія. На цевона вважала його цілком здатним.
На півдорозі до верху міського Пагорба вона дійшла до Престіл-стрит, яка обрізала північний край міського майдану. Перший дім на цій вулиці належав Маккейнам. У наступному жила Ендрія Ґрінелл. І, хоча в раді виборних вона завжди перебувала у затінку двох чоловіків, Бренда знала, що Ендрія чесна жінка і недолюблює Великого Джима. Як не дивно, Ендрія схильна була до шанування Енді Сендерса, хоча з якого дива хоч хтось може сприймати йогосерйозно — це було поза розумінням Бренди.
«Можливо, він чимось на неї тисне», — промовив голос Гові в її голові.
Бренда ледь не розреготалася. Та це ж смішно. Важливо те, що до заміжжя за Томмі Ґрінеллом прізвище Ендрії було Твічел, а Твічели всі вперті, навіть найсмиренніші з них. Бренда подумала, що вона могла б залишити конверт із паперами ВЕЙДЕР у Ендрії… якщо її дім не замкнений і порожній. Утім, навряд, подумала вона. Хіба не казав їй хтось, що Ендрія лежить хвора на грип?
Бренда перейшла через Мейн-стрит, репетируючи, що вона скаже: «Можна, це полежить у тебе? Я повернуся по нього за півгодини. А якщоне повернуся, віддай цей конверт Джулії, газетярці. А також повідом Дейла Барбару».
А якщо її спитають, чому така секретність? Бренда вирішила, що краще відповісти прямо. Новина про те, що Бренда вирішила змусити Великого Джима до відставки, можливо, подіє на Ендрію краще за подвійну дозу «Таміфлю».
Попри велике бажання якомога скоріше зробити свою неприємну справу, Бренда трохи затрималася перед будинком Маккейнів. Він виглядав порожнім, але в цьому не було нічого дивного — чимало родин були відсутні в місті, коли опустився Купол. Тут же було дещо інше. Слабенький запах, ніби всередині лежить і псується якась їжа. У ту ж мить день їй здався спекотнішим, повітря затхлішим, а звуки того, що відбувалося у «Фуд-Сіті» геть далекими. Бренда зрозуміла, в чому справа: вона відчула, що за нею спостерігають. Стояла і думала, скільки з тих зашторених вікон мають вигляд заплющених очей. Але не всуціль заплющених. Очей крадькома підглядаючих.
«Жени геть ці думки, жінко. У тебе є нагальні справи».
Вона вирушила до будинку Ендрії, тільки один раз затримавшись, щоб озирнутися через плече. Не побачила нічого іншого, окрім дому з заштореними вікнами, що стояв собі похмуро і лише трохи пах гниючими харчами. Тільки м'ясо псується так швидко. Певне, багато м'яса запасли в себе в холодильнику Генрі з Ладонною, подумала вона.
Це Джуніор підглядав звідти за Брендою: Джуніор навколішках, Джуніор в самих лише трусах, у голові йому грюкало й стукало. Дивився він з вітальні, з-за краєчка штори. Коли вона пішла, він повернувся до комірчини. Він розумів, що невдовзі йому доведеться розлучитися зі своїми подружками, але зараз він їх потребував. Потребував темряви. Він потребував навіть того смороду, що здіймався від їхньої почорнілої шкіри.