— Мені? — сторопів Джо.
— Але перш ніж він почне, — продовжувала Джекі, — я хочу попросити його друзів побути вартовими. Норрі з фасаду будинку, а Бенні з заднього боку. — Джекі помітила незгоду на їхніх обличчях і підняла руку, щоб упередити протести. — Це не для того, щоби прибрати вас звідси, це важливе завдання. Нема потреби вас переконувати, які можуть трапитися прикрощі, якщо, скажімо, нас заскочать під час таємних зборів. Ви двоє найменші. Знайдіть собі найтемніші місцинки і зачаїться там. Якщо побачите наближення когось підозрілого або поліцейську машину, поплескайте отак в долоні. — Вона сплеснула раз, потім двічі, потім ще раз. — Про все, що тут відбуватиметься, вам розкажуть пізніше, я обіцяю. Нагальний порядок денний — накопичення інформації, а не секретів.
Коли діти пішли, Джекі обернулась до Джо.
— Та коробочка, про якути розповідав Лінді. Розкажи тепер усім. Від початку до кінця.
Джо робив це стоячи, немов відповідав на уроці в школі.
— А тоді ми повернулися до міста, — закінчив він. — А цей курваль Ренні заарештував Расті.
Він витер з чола піт і знову сів на диван. Клер обняла сина рукою за плечі й додала:
— Джо вважає, що про цю коробочку не мусить дізнатися Ренні. Замість того, щоб спробувати її вимкнути або зруйнувати, Ренні захоче, щоб вона продовжувала працювати.
— Гадаю, Джо має рацію, — погодилась Джекі. — Отже, її існування і місцезнаходження — наш секрет номер один.
— Ну, я не знаю… — почав Джо.
— Що, — перебила його Джулія, — ти хочеш сказати, що Ренні мусить про неї взнати?
— Можливо. Типу того. Мені ще треба подумати.
Джекі, не допитуючись більше нічого в хлопця, повела далі.
— Друге питання нашої наради. Я хочу спробувати визволити Барбі й Расті з в'язниці. Завтра ввечері, під час загальних міських зборів. Барбі — та людина, якій Президент наказав очолити міську адміністрацію…
— Та будь-хто, аби лиш не Ренні, — гримнув Ерні. — Цей некомпетентний сучий син вважає себе володарем усього міста.
— Він майстер в одному, — докинула Лінда. — Заварювати бучу, коли це йому вигідно. Харчовий бунт і підпал газети… мені здається, ці події було сплановано ним.
— Та звісно ж, що так, — підхопила Джекі. — Людина, яка здатна вбити власного пастора…
Розі на це аж рота роззявила.
— Ти хочеш сказати, що це Реннівбив Коґґінса?
Джекі розповіла їм про підвальну трупарню в похоронному салоні й про те, що сліди на обличчі в Коґґінса відповідають золотому бейсбольному м'ячику, який Расті бачив у кабінеті Ренні. Її слухали з огидою, але без недовіри.
— Так і дівчат він? — запитала Лісса Джеймісон тоненьким, зляканим голоском.
— От це, я певна, робота його сина, — промовила Джекі, немов У прозрінні. — І ці вбивства, скоріш за все, не пов'язані з політичними махінаціями Великого Джима. Сьогодні вранці у Джуніора стався припадок. Перед домом Маккейнів, між іншим, де були знайдені трупи. Ним знайдені.
— Який збіг обставин, — зазначив Ерні.
— Він у шпиталі. Джинні Томлінсон каже, там майже напевне пухлина в мозку, яка й може призводити до насильницьких дій.
— Сімейна команда вбивць з батька й сина? — притисла Клер ще міцніше Джо до себе.
— Навряд, щоб справжня команда, — уточнила Джекі. — Назвімо це однаковою дикою схильністю до насильства — щось таке, генетичне, — яка проявляється за стресових обставин.
Тут свою думку висловила Лінда.
— Але те, що тіла знаходились в одному місці, явно говорить: якщо убивць було двоє, діяли вони разом. Ідеться про те, що мого чоловіка і Дейла Барбару тримає зараз в ув'язненні майже напевне вбивця, використовуючи їх для розбудови теорії грандіозної змови. Єдина причина, чому їх уже не вбили в тюрмі, полягає в тім, що Ренні бажає використати їх як зразок. Він хоче стратити їх публічно. — Лице Лінди на мить скривилося, видно було, що вона поборює сльози.
— Я повірити не можу, що він зайшов аж так далеко, — промовила Лісса, крутячи туди-сюди анкх в себе на шиї. — Він же торговець уживаними машинамиусього лиш.
Відповіддю на її слова була тиша.
— А тепер думайте, — сказала Джекі, коли всі трохи попустилися. — Розказавши вам про те, що збираємося зробити ми з Ліндою, я започаткувала справжнюзмову. І тому хочу просити вас проголосувати. Хто хоче залишатися з нами, хай підніме руку. Ті, хто рук не піднімуть, можуть звідси піти, за умови, якщо дадуть обіцянку не патякати про те, що ми тут обговорювали. Чого, втім, навряд чи комусь схочеться робити; якщо не розказувати, хто тут був і що тут обговорювалося, не постане потреби пояснювати, яким чином ви це почули. Це небезпечно. Ми можемо опинитися у в'язниці або з нами станеться щось іще гірше. Отже, давайте подивимося, скільки підніметься рук. Хто хоче залишитись?
Першим руку підняв Джо, не забарилися услід за ним і Пайпер, Джулія, Розі та Ерні Келверт. Одночасно підняли руки Лінда і Роммі. Лісса подивилася на Клер Макклечі. Клер зітхнула, киваючи. Обидві жінки підняли руки.
— Ти молодчага, ма, — посміхнувся Джо.
— Якщо ти хоч колись розкажеш своєму батькові, у що я тобі дозволила вляпатись, — почала вона, — ніякого Джима Ренні не знадобиться, щоби тебе покарати. Я зроблю це власноруч.
— Лінда не може йти в департамент поліції, — заговорив Роммі. Звертався він до Джекі.
— А хто ж тоді?
— Ви і я, милочко. Лінда піде на великі збори. Де шістсот-вісімсот свідків можуть потім сказати, що її там бачили.
— Чому це я не можу? — не погодилась Лінда. — Це мого чоловікавони вхопили.
— Ось саме тому й не можете, — просто сказала Джулія.
— Як ви думаєте це робити? — запитав Роммі у Джекі.
— Ну, я пропоную нам одягнути маски…
— От і всі діла, — промовила Розі, скорчивши гримасу. Всі розсміялися.
— Нам пощастило, — сказав Роммі. — У мене в магазині величезний вибір гелловінських масок.
— Може, я буду Русалонькою, — промовила Джекі дещо замріяно. Зрозуміла, що всі на неї дивляться і зашарілась. — Та все одно ким. У будь-якому випадку нам потрібна зброя. Я маю вдома запасний пістолет — «Беретту». А у вас є що-небудь, Роммі?
— Я відклав декілька штук гвинтівок до сейфа в кабінеті. Мінімум одна там з оптичним прицілом. Не скажу, ніби я передбачав, що наближається щось саме таке, але я відчував, що щосьтаке наближається.
Заговорив Джо:
— Вам також знадобиться транспорт для відходу. Але не ваш фургон, Роммі, бо його кожний знає.
— У мене є ідея щодо цього, — сказав Ерні. — давайте візьмемо якусь машину зі стоянки салону «Уживані автомобілі Джима Ренні». Там у нього є з півдюжини фургонів з великим пробігом, які він ще навесні прикупив у телефонної компанії. Вони стоять віддалік, позаду всіх інших. Скористатися машиною, яка належить йому, це була б, як ви це звете — знаменна справедливість.
— А яким таким чином ви збираєтесь дістати ключа? — спитав Роммі. — Залізти в його кабінет в тім салоні?
— Якщо в тієї машини, яку ми виберемо, не електронна система запалювання, я її й без ключа заведу, — запевнив Ерні. І додав, насуплено дивлячись на Джо: — Я волів би, щоб ти не розповідав про це моїй онуці, юначе.
Джо відреагував на це пантомімою, показуючи, ніби він зашморгує собі рота на зіпер, що викликало новий вибух загального реготу.
— Початок надзвичайних міських зборів призначено завтра на сьому вечора, — сказала Джекі. — Якщо ми ввійдемо до поліцейської дільниці десь близько восьмої…
— Можна зробити краще, — перебила її Лінда. — Якщо я мушу йти на ті кляті збори, нехай з цього буде хоч якась користь. Я одягну сукню з великими кишенями і візьму з собою поліцейську рацію — ту, запасну, яку я завжди вожу в моїй власній машині. Ви двоє сидітимете у фургоні напоготові.
У кімнаті немов забриніло напругою, всі це раптом відчули. Діло почало набувати справжності.