— Ми проголосуємо щодо покарання Барбари всім містом — як цілісний організм, що служить причиною й джерелом свободи. Все в ваших руках, леді і джентльмени. Якщо ви проголосуєте за страту, його буде страчено. Але поки я ваш лідер, повішення в нас не буде. Його буде страчено через розстріл загоном поліції…
Скажені аплодисменти перебили його слова, і більшість людей підхопилися на рівні. Великий Джим нахилився до мікрофона…
— …але тільки після того, як ми отримаємо всю, до останнього кавалка, інформацію, котра ще залишається прихованою в його ЖАЛЮГІДНІЙ ДУШІ ЗРАДНИКА!
Тепер уже майже вся аудиторія була на ногах. Проте не Ендрія; вона так і сиділа в третьому ряду поряд із центральним проходом, дивлячись прямо на нього очима, які мусили б бути сумирними, затуманеними, збентеженими, але не були такими.
«Дивись на мене, як тобі хочеться, — думав він, — допоки ти сидиш там тихо, як вихована дівчинка».
А тим часом він купався в зливі аплодисментів.
— Зараз? — спитав Роммі. — Як гадаєте, Джекі, ви?
— Зачекаємо ще трішечки, — сказала вона.
Просто інстинкт, нічого іншого, а зазвичай її інстинкти були варті довіри.
Потім їй залишалося тільки дивуватися, скільки життів було б урятовано, якби вона відповіла Роммі: «Окей, гайда».
Дивлячись крізь шпарину в стіні моста Миру, Джуніор побачив, що навіть люди, які сиділи на лавах, підхопилися на ноги, і той самий інстинкт, який підказав Джекі ще трішки зачекати, наказав йому рухатись. Він вигулькнув з-під моста на край громадського майдану і пошкутильгав навпростець до тротуару. Коли істота, котра його породила, знову продовжила свою промову, він уже прямував до поліцейської дільниці. Темна пляма в його лівому оці зросла знову, але розум у нього був ясним.
«Я йду до тебе, Бааарбі. Я вже йду по тебе».
— Ці люди майстри дезінформації, — продовжив Великий Джим. — І коли ви підете до Купола побачитися зі своїми милими рідними, розпочата проти мене кампанія набере повних обертів. Кокс і його поплічники не зупиняться ні перед чим, щоби лиш очорнити мене. Вони називатимуть мене брехуном і крадієм, вони навіть можуть казати, ніби це я особисто провадив операції з наркотиками…
— Саме ти й провадив, — прозвучав чистий піднесений голос.
То був голос Ендрії Ґріннел. Усі погляди зосередились на ній, коли вона підвелася, живий знак оклику в червоній сукні. Якусь мить вона дивилася на Великого Джима з виразом холодної зневаги, а потім обернулася до людей, котрі її вибрали третьою виборною, коли старий Біллі Кейл, батько Джека Кейла, помер від інсульту чотири роки тому.
— Люди, відкладіть поки що ваші страхи десь убік, — промовила вона. — Коли ви це зробите, то побачите, що історія, яку він нам тут розповідає, геть сміховинна маячня. Джим Ренні вважає, ніби вас можна залякати, як худобу громом. Я прожила разом з вами все моє життя і вважаю, що він помиляється.
Великий Джим очікував на протестуючі вигуки. Не прозвучало жодного. Ні, не обов'язково тому, що городяни раптом повірили їй; просто вони були ошелешені різкою зміною подій. Аліса з Ейденом цілком розвернулися назад і стояли навколішках на лаві, зачудовано дивлячись на леді в червоній сукні. Каро була ошелешена не менше.
— Таємний експеримент? Що за дурниця! За останні років п'ятдесят наш уряд відзначився багатьма паршивими справами, і я перша готова це визнати, але тримати в полоні ціле місто за допомогою якогось силового поля? Просто, аби подивитися, що ми будемо робити? Це ідіотизм. У таке здатні повірити тільки залякані, стероризовані люди. Ренні це знає, тому-то він і оркеструє весь цей терор.
Великий Джим був ненадовго втратив драйв, але тепер оговтався, віднайшов свій голос. І, звісно, в його розпорядженні залишався мікрофон.
— Леді і джентльмени, Ендрія Ґріннел гарна жінка, але сьогодні вона сама не своя. Звичайно, як і всі ми, вона шокована, але більше того, як не сумно мені про це говорити, у неї великі проблеми з наркотичною залежністю, яка з'явилася в результаті травми і наступного споживання нею вельми чіпких ліків, які називаються…
— Я не приймала нічого сильнішого за аспірин останніми днями, — заявила Ендрія ясним, сильним голосом. — І в мене опинилися документи, котрі показують…
— Мелвіне Ширлзе! — прогудів Великий Джим. — Не могли б ви разом з кількома вашим колегами-офіцерами делікатно, але рішуче вивести пані виборну Ґріннел з приміщення і припровадити її додому? Чи, радше, до лікарні на обстеження. Вона не контролює себе.
Кілька голосів промурмотіли щось на його підтримку, проте загального шумного схвалення, на яке він очікував, не прозвучало. Та й Мел Ширлз встиг зробити лише один крок вперед, коли Генрі Моррісон, змахнувши рукою, штовхнув його в груди й відкинув назад до стіни, об яку той відчутно гупнувся.
— Давайте вислухаємо її до кінця, — промовив Генрі. — Вона в нашому місті теж офіційна особа, тож нехай договорить.
Мел подивився вгору на Великого Джима, але Великий Джим не відривався очима від Ендрії, ледь не загіпнотизовано дивлячись, як вона виймає зі своєї великої торби коричневий конверт. Він зрозумів, що це таке, щойно його побачив.
«Бренда Перкінс, — подумав він, — ох, яка ж ти сука, навіть мертва ти не перестаєш супитися до мене».
Тільки-но Ендрія підняла конверт у себе над головою, як тут же він почав коливатися вперед-назад. Поверталася її трясучка, той її чортів кумар. Гіршого моменту важко було уявити, але її це не здивувало, вона навіть очікувала, що так може статися. Це все від стресу.
— Документи, які містяться в цьому конверті, мені передала Бренда Перкінс, — промовила вона, і принаймні хоч голос у неї залишився рівний. — Вони були зібрані її чоловіком і генеральним прокурором нашого штату. Дюк Перкінс розслідував довжелезну низку великих і малих злочинів Джеймса Ренні.
Мел, шукаючи поради, кинув погляд на свого друга Картера. І Картер зустрів його погляд власним: ясним, гострим, майже здивованим. Він показав на Ендрію, потім схопив рукою себе за горло: «Заткни її».Цього разу, коли Мел ступив уперед, Генрі Моррісон не зупинив його — як майже кожен у цій залі, він вирячився на Ендрію.
Слідом за Мелом, котрий, пригинаючись, немов перед екраном у кінотеатрі, поспішив уздовж сцени, вирушили Марті Арсенолт і Фредді Дентон. З іншого боку великої зали міської ради сунули Тодд Вендлештат і Лорен Конрі. Вендлещтат тримав руку на обрізку горіхового ціпка, який він носив при собі замість поліцейського кия; рука Конрі лежала на рукояті її пістолета.
Ендрія помітила їх наближення, але не замовкла.
— Докази містяться в цьому конверті, і я вважаю, що саме ці докази… — «стали причиною загибелі Бренди Перкінс»,хотіла вона завершити фразу, але в цю мить її тремтячі, слизькі від поту пальці не втримали мотузки, що служила зашморгом її торби. Торба гепнулась посеред проходу, і з її роззявленого верха, немов перископ, вистромилося дуло револьвера 38-го калібру, подарованого колись Ендрії для самозахисту.
Виразно, так що було чутно геть усім у занімілому залі, прозвучав голос Ейдена Епплтона:
— Ух ти! У цієї леді є левольвер!
Знову запала мертва тиша. А тоді підхопився зі свого стільця Картер Тібодо і, скочивши вперед, прикриваючи собою свого боса, заволав:
— Револьвер! Револьвер! РЕВОЛЬВЕР!
Ейден сповз із лави в прохід, щоби краще роздивитись.
— Ні, Ейде! — закричала Каро, нахиляючись, щоби вхопити хлопчика, і тут же Мел зробив перший постріл.
Куля пробила діру в полірованій дерев'яній підлозі просто перед носом у Каролін Стерджес. Злетіли скалки. Одна застрягла в неї під правим оком, кров заюшила обличчям. Вона ледь зауважила, що кричать тепер всі. Нахилилася в прохід, вхопила Ейдена за плечі і, мов баскетболістка, пожбурила його собі між розставлених ніг назад. Він влетів у той ряд, де вони сиділи, ошелешений, проте неушкоджений.