— Видала.
— Отже, ця пожежа може прислужитися зручним для вас відволікаючим фактором. Добувайте той ваш лічильник Ґайґера, — вона вже вирушила до свого «Пріуса», але раптом зупинилася і знов обернулася до нього. — Знайдення генератора — якщо він, звісно, існує — це, либонь, найкращий шанс для цього міста. Можливо, навіть єдиний. Агов, Барбі?
— Я тут, мем, — делікатно усміхнувся він.
Вона не підтримала його посмішки.
— Вам перехочеться недооцінювати Ренні після того, як почуєте його публічні промови. Не безпричинно він у нас тут такий довгограючий.
— Я втямив, не варто зайве дратувати його, розмахуючи скривавленою ганчіркою.
— Так. Тим паче, ця ганчірка може виявитися вашою сорочкою.
Вона поїхала шукати Бренду й Берпі.
Надивившись на провальну спробу військово-повітряних сил пробити Купол, глядачі розходилися з «Діппера» саме так, як це уявляв собі Барбі: повільно, з похиленими головами, майже без балачок. Чимало хто йшли, обнявшись за плечі, дехто плакав. Через дорогу від «Діппера» чекали три патрульні машини, і з півдесятка копів стояли, спираючись на них, готові до безпорядків. Але ніяких безпорядків не було.
Зелений автомобіль шефа стояв подалі, на стоянці перед крамницею «Брауні» (написаний вручну плакат у вітрині повідомляв: ЗАЧИНЕНО, ПОКИ «СВОБОДА!» НЕ ПРИНЕСЕ СВІЖИХ ПОСТАВОК). У машині сиділи шеф Рендолф і Джим Ренні, спостерігали.
— Ну от, — з відвертим задоволенням промовив Великий Джим. — Гадаю, тепер вони щасливі.
Рендолф кинув на нього здивований погляд.
— Вам не хотілося,щоб все вийшло?
Ворухнувши плечем, Великий Джим скривився.
— Хотілося, звісно, але я й на мить не вірив. А цей чоловік з дівчачим ім'ям і його нова подружка Джулія зуміли переконати всіх, що все вийде, збудили марні надії, хіба ні? Так-так. А чи ти знаєш, що вона у тій її друкованій шматі ніколи не підтримувала мене у виборчих перегонах? Жодного разу.
Він показав рукою на пішоходів, що линули назад до міста.
— Дивись уважно, друже: ось до чого призводить некомпетенція, фальшиві сподівання і надмір інформації. Зараз вони просто нещасні й розчаровані, але коли очуняють, вони оскаженіють. Нам треба ще посилити поліцейські сили.
— Ще? У нас уже вісімнадцять одиниць, включно з частково зайнятими й новими підручними.
— Цього недостатньо. Тож ми мусимо…
Повітря почали прорізати короткі схлипи міської сирени. Вони подивилися на захід і побачили там дим.
— Мусимо за це подякувати Барбарі й Шамвей, — завершив фразу Великий Джим.
— Може, нам треба щось робити з цією пожежею.
— Це проблема Таркер Мілла. І уряду США, звісно. Це вони спричинили пожежу своєю нікчемашною ракетою, хай самі з нею й пораються.
— Але якщо жар запалив щось і з нашого боку…
— Перестань репетувати, як стара баба, і відвези мене назад до міста. Я мушу знайти Джуніора. Нам з ним треба дещо обговорити.
Бренда Перкінс і преподобна Пайпер Ліббі стояли біля «Діппера» поряд з «Субару» пані Пайпер.
— Я й не вірила, що вийде, — промовила Бренда. — Але я б збрехала, якби сказала, що не розчарована.
— Я теж, — погодилася Пайпер. — Гірко. Я б запропонувала підвезти тебе до міста, але мушу ще заїхати до декого з моїх парафіян.
— Не на Малій Курві, сподіваюсь? — спитала Бренда, киваючи великим пальцем на задимлене небо.
— Ні, це в інший бік. Східний Честер. Джек Еванс. Він втратив дружину в День Купола. Дикий інцидент. Хоча зараз усе в нас тут дике.
Бренда кивнула.
— Я бачила його на Дінсморовому полі, він тримав плакат з портретом своєї дружини. Бідний, бідний чоловік.
Пайпер підійшла до відкритого вікна з боку водійського сидіння, де перед кермом сидів Кловер, розглядаючи натовп, що розходився з «Діппера». Вона порилася в кишені, дала псу якийсь смаколик, а вже тоді сказала:
— Посувайся, Кловере, сам знаєш, ти ж знову провалив екзамен на водія. — А тоді, конфіденційно, до Бренди: — Він ніяк збіса не навчиться паралельному паркуванню.
Пес перестрибнув на пасажирське сидіння. Пайпер відчинила дверцята машини й поглянула на дим.
— Певно, добряче горить ліс у Таркер Міллі, але нас не зачепить, — вона невесело усміхнулася Бренді. — Ми під захистом Купола.
— Велике щастя, — промовила Бренда. — Передавай Джекові мої співчуття. І мою любов.
— Авжеж, обов'язково, — відповіла Пайпер і від'їхала.
Бренда, засунувши руки в кишені джинсів, уже виходила з парковки, думаючи, чим би їй себе зайняти решту дня, коли під'їхала Джулія Шамвей і допомогла їй вирішити цю проблему.
Ракети, що вибухали проти Купола, не розбудили Саммі Буші, натомість це зробив гучний дерев'яний тріск і наступний за цим плач Малюка Волтера.
Ідучи геть, Картер Тібодо з приятелями забрали всю траву, яка зберігалася в холодильнику, але її житло вони не обшукали, тож взуттєва коробка з намальованими на ній черепом і перехрещеними кістками так і залишилася в шафі. Також і записка, надряпана хистким, з нахилом уліво почерком Філа Буші: МОЄ ЛАЙНО! ЛИШЕНЬ ТОРКНИСЯ — І ПОМРЕШ!
У коробці не було трави (Філ завжди пхекав у бік маривани, називаючи траву «ліками для коктейльних вечірок»), а Саммі в свою чергу не цікавилася коробкою з «кришталем». Вона не мала сумнівів, що «підручні» радо б його викурили, але сама вважала, що кришталь — це скажене лайно для скажених людей, бо хто ж інший стане вдихати дим, у якому містяться вимариновані в ацетоні обрізки чиркал сірникових коробок? Проте там зберігався й інший, менший пакетик, у якому лежало з півдесятка «Мрій-човників», тож, коли Картер зі своєю зграєю пішов геть, вона проковтнула одну таблетку, запивши теплим пивом з пляшки, що стояла захована під ліжком, у якому Саммі тепер спала сама… тобто окрім тих випадків, коли брала до себе Малюка Волтера. Або затягувала Доді.
Їй майнула думка, чи не проковтнути разом усі «Мрій-човники» і таким чином раз і назавжди завершити це її нещасне гівняне життя; вона, мабуть, так би й зробила, якби не Малюк Волтер. Хто опікуватиметься ним, якщо вона помре? Він навіть може померти з голоду у своїй колисці, отака жахлива думка.
Геть із тим самогубством, але ніколи ще в житті вона не почувалася такою печальною, пригніченою. І забрудненою. Її принижували й раніше, знає Бог, подеколи Філ (котрий любив кохатися утрьох під кайфом, поки зовсім не втратив інтерес до сексу), інколи хтось інший, час від часу вона сама принижувалася — Саммі Буші ніколи так і не збагнула простої істини, що можна бути самому собі найкращим другом.
Звісно, за плечима в неї були всеношні секс-розваги, а одного разу, ще в середній школі, після того як «Вайлдкетс» виграли чемпіонат Малої баскетбольної ліги серед новачків, вона пропустила через себе чотирьох учасників підряд (п'ятий лежав знетямлений у кутку). То була її власна ідіотська ідея. Вона також приторговувала тим, що Картер, Мел і Френкі Делессепс узяли в неї силою. Найчастіше обслуговувала Фрімена Брауна, хазяїна крамниці «Брауні», де вона найчастіше робила закупи, бо Браун надавав їй кредит. Фрімен був старий, і пахнув він не вельми гарно, але бахур був ще той, і це вже йому плюс. Шість штриків на матраці в задній коморі — його звичний ліміт, потім стогін і чвирк. Це ніколи не належало до найяскравіших подій її тижня, але втішало усвідомлення того, що її кредит дійсний, особливо, коли наприкінці місяця вона потрапляла у безгрошів'я, а Малюку Волтеру конче потрібні були свіжі памперси.
І містер Браун ніколи не робив їй боляче.
Минулої ночі трапилося зовсім інше. Делессепс ще не так, а от Картер, той ввігнався в неї, ледь не пробивши наскрізь, і, починаючи з нього, у неї закровило знизу. Далі гірше: коли з себе скинув труси Мел Ширлз, у нього виявився інструмент на кшталт тих, що їх показують у порнофільмах, які любив дивитися Філ, допоки його інтерес до кришталю остаточно не переміг у ньому зацікавлення сексом.
Ширлз увійшов у неї жорстко і, хоча вона намагалася пригадати те, чим за два дні до того займалися вони з Доді, це не допомогло. Вона залишалася сухою, як серпень без дощу. Щоправда, поки їй там усе не роздер Картер Тібодо. Тоді з'явилася змазка. Вона відчула, як з неї тече щось тепле, липке. На лиці в неї теж було щось вологе, сльози ринули по щоках, затікаючи їй у западини вух. Під час безкінечного гасання Мела Ширлза їй майнуло, що вона може так і померти під ним. Якщо він уб'є її, що буде з Малюком Волтером?