Мені здавалося, що, перетнувши цю межу, я докорінно змінюся.
Мені здавалося, що я почуватимуся наче після подорожі в Європу: повернуся додому і, пильно придивившись до свого відображення в дзеркалі, зможу розгледіти на дні зіниць крихітні білі верхівки Альп. І от так само, здавалося мені, коли наступного дня повернуся додому, побачу в зіницях свого відображення крихітного Константина, який сидітиме там і всміхатиметься.
З годину ми сиділи на Константиновому балконі в окремих шезлонгах, слухаючи балалайкові платівки, що крутилися на фонографі між нами. Слабке молочно-біле світло — неясно, чи від ліхтарів, чи від півмісяця в небі, чи від автомобільних фар, а чи зірок, — пронизувало повітря, і Константин ніяк не виявляв бажання мене звабити, лише тримав за руку.
Я запитала, чи він із кимсь заручений, чи, може, в нього є близька подруга, бо це виглядало на ймовірну причину, однак він відповів заперечно й пояснив, що не може брати на себе такі зобов’язання.
Зрештою я відчула, як важкі дрімотні хвилі від смолистого грецького вина, яке ми пили, прокочуються в моїх венах.
— Здається, мені треба прилягти, — сказала я.
По-свійському, наче в себе вдома, я пішла в спальню й зупинилася, щоб роззутися. Чисте ліжко гойдалося переді мною, мов човен. Я випросталася на ньому в цілий зріст і заплющила очі. Потім почула, як Константин зітхнув і ввійшов у спальню. Його черевики — один, тоді другий — грюкнули об підлогу, і він ліг поруч зі мною.
Я потай підглядала за ним крізь пасмо волосся, що падало на очі.
Він лежав горілиць, склавши руки за головою, і дивився в стелю. Накрохмалені білі манжети його сорочки, закасані до ліктів, моторошно маяли в напівтемряві, а засмагла шкіра здавалася майже чорною. Тієї миті я була впевнена, що це найкрасивіший чоловік з усіх, кого я бачила.
Якби в мене були різьблені гострі вилиці, думала я, чи якби я завзято коментувала політику, чи якби була відомою письменницею, Константин вважав би мене досить цікавою, щоб зі мною спати.
Але потім я замислилась: якби я йому сподобалась — як швидко почала би вважати його пересічним, і якби він мене покохав — як швидко почала б виявляти одна за одною його вади, як то було з Бадді Віллардом і попередніми хлопцями?
То була одна з причин, чому я не хотіла виходити заміж ніколи в житті. Найменше я прагнула цілковитої безпеки чи бути місцем, звідки вилітає стріла. Я хотіла змін і захоплень, я хотіла сама вистрілюватися навсібіч вогняними перами — кольоровими, як хвости феєрверків у День незалежності.
Мене розбудили звуки дощу.
Було темно хоч в око стрель. За якийсь час я розгледіла тьмяні контури незнайомого вікна. Раз по раз промінь світла прорізав простір, проходився стіною, мов привид, що намацує собі шлях, і знову розчинявся в мороці.
Потім я почула чиєсь дихання.
Спершу здалося, що це моє дихання і що я у своєму готелі після того отруєння. Я затамувала подих, проте звук чужого дихання не зник.
На ліжку переді мною щось світилося, щось кругле й зелене, ніби око. Воно було поділене на чверті, мов компас. Я повільно потягнулася й поклала на нього долоню. Підняла. То була рука — важка, наче мертва, але тепла від сну.
Константинів наручний годинник показував третю ночі.
Константин лежав у сорочці, штанах і шкарпетках — як і тоді, коли я заснула, — а призвичаївшись до темряви, я змогла розгледіти його бліді повіки, прямий ніс, терплячий і чітко окреслений рот, однак усі ці риси здавалися прозорими, ніби витканими з імли. Кілька хвилин я вивчала його обличчя, схилившись над ним. Ще ніколи в житті я не засинала поруч із чоловіком.
Я спробувала уявити себе Константиновою дружиною. Як це було б?
Було б так, що я мушу прокидатися о сьомій, і готувати йому яєчню з беконом і тостами, і варити каву, і метушитися туди-сюди в нічній сорочці, і накручувати волосся на папільйотки, і мити посуд, і застеляти ліжко, коли він ітиме на роботу, а коли він повертатиметься після захопливого насиченого дня, то сподіватиметься на ситну вечерю, і мій вечір минатиме за миттям ще більшої гори посуду, аж доки я впаду в ліжко вщент виснаженою.
Таке життя здавалося мені страшним і безглуздо змарнованим як на дівчину, яка п’ятнадцять років поспіль училася на тверде «відмінно», але я знала, що шлюб не буває інакшим: мати Бадді Вілларда з ранку до ночі куховарила й прибирала, а вона була дружиною університетського викладача й сама колись викладала в приватній школі.
Якось, прийшовши до Бадді, я побачила, що місіс Віллард плете килимок із порізаних на смужки старих костюмів містера Вілларда. Вона плела вже кілька тижнів, і мені несамовито подобалися ті колоски, виплетені із зелених, синіх і коричневих твідових клаптиків, однак місіс Віллард, закінчивши килимок, не повісила його на стіну, як зробила б я на її місці, а кинула на підлогу в кухні, тож за кілька днів він засмальцювався, забруднився, потьмянів і вже нічим не відрізнявся від звичайного килимка, який можна купити в господарчій крамниці менш ніж за долар.