— Добре пам’ятаю ваш коледж. Бував там під час війни. Там була жіноча військова база, правда? Чи то був жіночий флотський резерв?
Я відповіла, що не знаю.
— Ні, таки армія, пригадав. Працював лікарем у тилу, а потім мене командирували. Які ж гарненькі були там дівчатка.
Доктор Гордон засміявся.
А тоді одним плавним рухом підвівся, обійшов стіл і наблизився до мене. Я не була певна, які в нього наміри, тому теж підвелася.
Доктор Гордон узяв мене за безвольно повислу праву руку й потиснув її.
— Ну, побачимося за тиждень.
Повнолисті товстоногі в’язи утворювали тінистий тунель поміж жовтих і червоних фасадів на Коммонвелс-авеню, і тролейбус сунувся в бік Бостона, мов намистина на тонкій срібній волосіні. Я зачекала, доки проїде тролейбус, і перейшла на інший бік до сірого шевроле.
Я бачила материне обличчя — стривожене й лимонно-жовтаве, воно визирало мене крізь вітрове скло.
— То що він каже?
Я зачинила двері авто. Вони не замкнулись. Я штовхнула їх і, глухо грюкнувши, зачинила вдруге.
— Каже, що побачимося за тиждень.
Мати зітхнула.
Година в доктора Гордона коштувала двадцять п’ять доларів.
— Здоров, як тебе звати?
— Еллі Гіґґінботтом.
Матрос підлаштувався до моєї ходи, і я всміхнулася.
Я подумала, що матросів на Коммон не менше, ніж голубів. Схоже, вони висипалися з мишачої будівлі в кінці вулиці: там був вербувальний пункт, оточений синьо-білими рекламними щитами й обклеєний плакатами із закликами служити у військовому флоті.
— Еллі, ти звідки родом?
— Із Чикаго.
Ніколи не бувала в Чикаго, зате знала двох студентів Чиказького університету, тож це місто здавалося мені цілком здатним дарувати світові розкутих і компанійських людей.
— Далеченько ти від дому, Еллі.
Матрос обійняв мене за талію, доволі довго ми так і йшли: він гладив моє стегно під спідницею-кльош, а я таємничо всміхалася й намагалася не бовкнути чогось, що видасть моє бостонське походження і побоювання щомиті зустріти місіс Віллард чи ще когось із материних подруг, які в той час саме перетинали Коммон після чаювання на Бікон-Гілл чи закупів у «Файлінз бейсмент».
Я уявила, що якби й опинилася в Чикаго, то могла б назовсім перейменуватися в Еллі Гіґґінботтом. Тоді ніхто не знав би, що я знехтувала стипендією в поважному жіночому коледжі, і місяць халтурила у Нью-Йорку, і відмовилася вийти заміж за серйозного студента-медика, який колись добудеться членства в Американській медичній асоціації та гребтиме гроші лопатою.
У Чикаго мене приймали б такою, яка я є.
Я була би простенькою Еллі Гіґґінботтом, сиріткою. Люди любили б мене, бо я мила й тиха. Вони не вимагали б від мене читати книжки й писати довжелезні тексти про близнюків у творах Джеймса Джойса. І якогось дня я таки вийшла б заміж за мужнього, проте ніжного автомеханіка, і ми з ним наплодили б табун дітлахів, як у Додо Конвей.
— А що хочеш робити, коли повернешся з флоту? — несподівано для себе запитала я в матроса.
Це було найдовше речення з тих, що я вимовила, і він, схоже, трохи отетерів. Посунув набік білу зефірину матроської шапки й почухав потилицю.
— А не знаю, Еллі. Може, піду у військовий коледж.
Я трохи помовчала. А тоді запитала, з таким собі натяком:
— Ніколи не думав відкрити автомайстерню?
— Ні, — відповів матрос. — Ніколи.
Я скоса глянула на хлопця. На вигляд дала б йому шістнадцять, не більше. Запитала докірливо:
— Ти хоч уявляєш, скільки мені років?
Він широко всміхнувся:
— Ні, і мені все одно.
Я зауважила, що матрос просто на диво гарний із себе. Риси одночасно по-нордичному чіткі й по-хлоп’ячому невинні. Здається, тепер, коли я стала простодушною, до мене потягнулися незіпсовані й красиві люди.
— А мені, між іншим, тридцять, — сказала я й замовкла в очікуванні.
— Йой, Еллі, та де, — відповів він і вщипнув мене за стегно.
Тоді швидко роззирнувся ліворуч і праворуч.
— Слухай, Еллі, коли зайдемо туди, за сходи під пам’ятником, зможемо поцілуватись.
Тієї ж миті я помітила коричневу фігуру в ретельно дібраних туфлях на пласкій підошві, що рухалася вулицею в мій бік. Здалеку я не могла розгледіти риси дрібного личка, проте була впевнена, що це місіс Віллард.
— Перепрошую, не підкажете, де метро? — я голосно звернулася до матроса.
— Га?
— Метро, щоб доїхати до тюрми на Дір-Айленді.