І коли доктор Гордон завів мене в кімнату з голими стінами в дальньому крилі будинку, я побачила, що вікна там справді заґратовані, а двері кімнати, і двері комори, і шухлядки бюро, і все, що могло відчинятися й зачинятися, мало в собі замкові шпарини, аби його можна було замкнути.
Я вляглася на кушетку.
Зизоока медсестра повернулася. Вона розщібнула мій годинник і поклала собі в кишеню. Тоді заходилася вишукувати шпильки в моєму волоссі.
Доктор Гордон відімкнув комору. Витягнув столик на коліщатах і закотив мені за голову. На тому столі був якийсь апарат. Медсестра почала мастити мені скроні смердючим жиром.
Коли вона нахилилася, щоб дотягтися до скроні з боку стіни, її великі груди накрили мене хмарою чи то пухкою подушкою. Її плоть злегка відгонила чимсь лікарняним.
— Не хвилюйтеся, — сказала медсестра, вишкірившись. — Усі спершу до смерті лякаються.
Я спробувала всміхнутись у відповідь, але шкіра обличчя задубіла, мов пергаментна.
Доктор Гордон прилаштовував мені до скронь металеві пластинки. Ремінь, що втримував їх на місці, боляче врізався в чоло. Мені дали закусити дріт.
Я міцно заплющила очі.
На мить запала тиша, немов усе довкола затамувало подих.
А тоді щось зійшло на мене й струснуло так, наче небо впало на землю. Вжжжжжжж — дзижчало воно, і повітря тріскотіло синіми блискітками, і кожен спалах судомив мене так сильно, що, здавалося, всі кістки зараз тріснуть і сік порсне з мого тіла, мов із розітнутого стебла.
Я спробувала пригадати, що такого страшного накоїла за життя.
Я сиділа в плетеному кріслі й тримала високу склянку з томатним соком. Годинник повернувся на зап’ясток, але виглядав чужорідно. Потім я збагнула, що його застебнули навпаки. Я відчувала, що шпильки у волоссі сиділи якось незвично.
— Як ви почуваєтесь?
Із глибин пам’яті виринув наш старий торшер — одна з небагатьох реліквій, що лишилися від батькового кабінету. У торшера була висока металева нога, на якій трималося дзвоноподібне мідне ложе з лампочкою всередині, а від нього тягнувся вниз до розетки подертий тигрячо-смугастий шнур.
Якось я вирішила пересунути той торшер від материного боку ліжка до свого письмового столу на іншому боці кімнати. Шнура мало б вистачити, тож я вирішила його не вимикати. Я міцно взялася обіруч за волохатий шнур і лампу.
І тоді з лампи щось вистрибнуло, блимнуло синім спалахом і затрусило мною, аж зуби зацокотіли, я намагалася відсмикнути руки, але вони мов прилипли, і я заверещала, чи то вереск вирвало з мого горла, бо я не впізнала власного голосу, хоч і чула, як він звився й затремтів у повітрі, наче силоміць знетілений дух.
А тоді мої руки віднялися від торшера, і я впала спиною на материне ліжко. Крихітна оторочена чорним ранка, немов слід від олівця, темніла посередині правої долоні.
— Як ви почуваєтесь?
— Добре.
То була неправда. Я почувалася жахливо.
— В якому коледжі ви вчилися, нагадайте?
Я відповіла.
— О! — обличчя доктора Гордона поволі освітила майже щаслива усмішка. — Там була жіноча військова база, правда? Під час війни.
Кісточки материних пальців були такі білі, наче за годину очікування з них зійшла шкіра. Мати глянула повз мене на доктора Гордона, і той, певно, кивнув або всміхнувся, бо її обличчя враз розслабилося.
— Ще кілька сеансів електросудомної терапії, місіс Ґрінвуд, — почула я голос доктора Гордона, — і ви, гадаю, помітите дивовижне покращення.
Та дівчина досі сиділа за роялем, і пошматовані нотні аркуші мертвим птахом спочивали біля її ніг. Вона тупо дивилася на мене, а я — на неї. Вона примружилася. Показала мені язик.
Мати пішла за доктором Гордоном до дверей. Я волочилася слідом, а коли вони відвернулися — відповіла дівчинці, відстовбурчивши вуха. Вона сховала язик, її обличчя скам’яніло.
Я вийшла під сонце.
Чорний універсал Додо Конвей, під плямистою тінню дерева подібний на пантеру, заліг в очікуванні.
Це авто початково належало заможній світській дамі, яка його й замовила — чорне, без жодного вкраплення хрому, з чорним шкіряним салоном, — та коли отримала, виявила, що воно її пригнічує. «Точнісінько катафалк», — сказала вона, і всі поділяли цю думку, і ніхто не хотів його викупити, тож Конвеї забрали його зі знижкою, заощадивши кількасот доларів.