Капітан «Сперанци» спокійно й терпляче дивився на нього.
— Ви мене не питаєте нічого? — здивувався Мартін Стрікленд після тривалої мовчанки.
— Чекаю, коли самі скажете.
— Отак? Мені подобаються не дуже цікаві люди.
Прибулий зняв пенсне й подививсь на капітана. Тепер його обличчя перемінилося цілковито. Антон побачив, що очі його, які здавались за окулярами мертвими, зараз завзято виблискували.
— Капітане! Ви хочете заробити трохи грошей?
— Якщо для цього треба когось убити, то ні.
— На жаль, мова про набагато важчу справу, аніж злочин, — засміявся гість.
Кажучи це, він нагнувся до глобуса, що стояв на столі, й легенько крутнув його, примружено дивлячись поглядом, у якому перемішалися бридливість і невдоволення, на континенти й океани, чекаючи, коли в капітана лопне терпець.
— Таж спитайте мене що-небудь! — вибухнув він нарешті, жбурнувши окуляри на підлогу й розчавлюючи їх каблуком.
— Скільки діоптрій? — спитав Антон, піднімаючи один уламок.
— А більше ви нічого не хочете дізнатися про мене?
— Мабуть, ні. Поки що, з вашого дозволу, я спитав, скільки діоптрій у ваших окулярах?
— Жодної! Це чисте скло!
— Я так і подумав!
— І хочете знати…
— Не хочу я нічого знати. Кожна людина може носити окуляри, якщо вони їй подобаються.
— Я їх ношу, щоб змінити зовнішній вигляд.
— Це мета, яка виправдовує страждання.
— Ага! Гадаєте, мене розшукує поліція?
— Помиляєтесь, пане.
— Ну, гаразд, якщо ви хочете, щоб я вам сказав…
— Пане, — перепинив його Антон, — навіщо ви так стараєтесь?
— Гаразд! Але ж я не англієць. Думаю, ви це помітили?
— Звичайно.
— І не француз.
— Я й це помітив.
— Тоді, на вашу думку, до якої нації я належу?
— Ні до жодної.
Мартін Стрікленд скоса глянув на Антона Лупана, зваживши його поглядом, у якому перемішалися насмішкуватість і подив, і сказав:
— Я канадець, але тільки за місцем проживання. Я не знаю, звідки прийшов туди мій батько — з Франції, з Шотландії, з Німеччини чи із Скандінавських країн. Він не говорив жодного разу. Мати моя, здається, ельзаска, але я й цього не знаю напевно!
— Давайте не будемо досліджувати вашу біографію! — перепинив його Антон Лупан, граючись уламком скла.
— Згода! Дивіться, не поріжтеся склом.
— Не турбуйтесь! Я тримав у руках небезпечніші речі.
— Я думав, що, одягнувши окуляри, бачитиму себе інакшим, — засміявся Мартін Стрікленд. — Уявіть собі, що я сам собі бридкий. Нещодавно, коли я глянув у дзеркало, мені захотілося надавати собі ляпасів. З вами ніколи не траплялося нічого подібного?
— Ні, я знаходжу сам з собою спільну мову.
— Це дорожче, ніж копальня золота. Це кажу вам я, фахівець. Бо я мав золоті копальні на Алясці й копальні діамантів у Кейптауні…. — Мартін Стрікленд знову крутнув глобус, і на ньому замиготіли моря й континенти у плетиві меридіанів. — Ви вважаєте мене за божевільного? — спитав він раптом, обхопивши глобус руками.
— Рішуче ні, хоча, здається, так вам було б вигідно.
Дивакуватий гість витріщив очі, ніби опинився голяком виставлений на світло. Антон Лупан кинув уламок скла на стіл і глянув на годинник, який показував сьому.
— Ага! У вас таки ввірвався терпець! — задоволено вигукнув Мартін Стрікленд.
— Помиляєтесь, пане! Терпець у мене не ввірвався, але зараз має прийти один покупець фрахтувати судно.
— Отак?! Яка ж тоннажність вашої шхуни?
— Сто тонн.
— Скільки людей екіпажу?
— Сім.
— І коли ви можете вирушити в дорогу?
— Будь-коли плюс двадцять чотири години.
Мартін Стрікленд усміхнувся:
— Капітане, мені подобається ваша манера розмовляти. Ми можемо вирушити завтра ввечері?
— Куди?
— Ось воно нарешті, запитання! — вибухнув гість. І крутнувши глобус, показав пальцем через Атлантику, вздовж берегів Бразілії, Уругваю, Аргентіни, й зупинився на півдні континенту, біля мису Горн. — Вогняна Земля! — сказав він, чекаючи, що людина перед ним спаленіє.
Антон Лупан цілком спокійно глянув на свого годинника.
— Дуже добре, пане! Виходимо завтра ввечері, о сьомій, якщо це вам підходить!
«Сперанца» готувалася до відплиття після піврічного чекання в Марселі. Носії переносили в її трюм вантаж із «Брістоля»: скрині, бочки, тюки, в'язки лопат, сап, кирок та найрізніші сита й решета, поки екіпаж робив відповідні приготування з кораблем.