— Мамо рідна, та скільки ж поту вийшло з них! А воно хоч дає якусь користь?
— На це запитання могла б відповісти тільки королева Англії, — усміхнувся Антон, — бо книжка з усіма розрахунками в неї!
Цієї миті вітер, ніби злякавшись велетенської скелі з гарматними жерлами, що виросли в нього на шляху, почав шаленіти, рвучи вітрила «Сперанци». Коли вони описували дугу, щоб зайти в порт, порив вітру майже поклав шхуну на лівий борт. Екіпаж покотився шкереберть по палубі до парапету. З камбуза долинув дзенькіт каструль, а Ісмаїл, мабуть, ударився об стіну, бо всі почули, як він лайнувся.
«Сперанца» пройшла перед кількома англійськими кораблями. Був між ними і панцерник «Корморант», нагадуючи своєю назвою один з найкращих військових кораблів адмірала Нельсона. З наказу капітана Мігу опустив прапор, а потім підняв, вітаючи їх за морським ритуалом, і екіпаж румунської шхуни із задоволенням побачив, що британський прапор у відповідь зробив так само, ніби перед ним була не шхуна, а такий же величний корабель, як і англійські військові судна.
Через півгодини «Сперанца» пришвартувалась до пристані в комерційному порту. Мартін Стрікленд, відколи вони вийшли з Марселя, весь час спав у каюті і розплющував очі, щоб узяти пляшку віскі та іноді перекусити щось. Не з'явивсь він на палубі й зараз. Отже, Антонові довелося самому влаштовувати всі справи перед далекою дорогою. Цього дня придбали новий комплект вітрил. В наступні дні запаслись провізією для восьми чоловік на шістдесят днів — тобто майже вдвічі більше, ніж треба було для переходу через Атлантику.
Антон розпорядився ще раз перевірити, чи все на борту надійно закріплено, і лише після цього вирішив, що можна вирушати.
Четвертого дня, коли рано-вранці буксир сповістив про своє прибуття потужним гудком, капітан підійшов до свого пасажира й поплескав його по плечу.
— Пане! Ми зараз вирушаємо через Атлантику. Чи не буде у вас якихось розпоряджень?
Мартін Стрікленд кинув оком по столу.
— Віскі! — сказав він, сягнувши рукою по склянку, яка завжди стояла в узголів'ї.
— А крім цього? — перепитав Антон.
Мартін Стрікленд осушив склянку й заплющив очі.
— Нічого! Збудите мене за годину перед прибуттям до Пунта-Аренас!..
Надворі почав з видимим нетерпінням видзвонювати якірний ланцюг… І якщо бездушний якір виказував таке прагнення дороги, то можна зрозуміти, що творилося в душі капітана.
РОЗДІЛ XIX
ПІД АФРИКАНСЬКИМ БЕРЕГОМ
Корабель, який іде з Гібралтара до Пернамбуко в Бразілії, пересікаючи найкоротшим шляхом Південну Атлантику, мусить обігнути мис на зюйд-вест і вийти до Канарських островів, які лежать між 28-ю та 29-ю північними паралелями, між 13-м та 18-м східними меридіанами, від африканського берега їх відділяє протока 50–60 миль, а це зовсім мало порівняно з безмежністю океану.
О другій годині дня 22 серпня, коли порт Гібралтар був позаду, «Сперанца» пройшла повз мис Спартель на марокканському березі, і тепер перед нею був Атлантичний океан. Весь екіпаж стояв на палубі.
— Мігу! — схвильований, як і всі, наказав капітан. — Іди до прапора: треба привітати океан!
Люди повернули голови й мимохіть витягнулись по-військовому, а прапор поволі опускався й піднімався на щоглі, вітаючи вхід «Сперанци» в океан.
Сильний порив вітру з півночі хитнув корабель на лівий борт. Усі ковзнули до парапету.
— Ого! Отак ти нас зустрічаєш? — трохи перелякано, трохи вражено вигукнув Ієремія.
— Не бійтеся! — заспокоїв усіх капітан, побачивши, що вони злякано зиркають по боках. — Океан не зліший від Чорного моря, навпаки, він, можна сказати, навіть лагідніший. Це тільки відповідь на наше привітання.
«Сперанца» йшла курсом на вест з вітрилами по лівому борту при сильному північному вітрі, який здіймав дедалі вищі хвилі. Але диво дивне: корабель ішов по цих хвилях-горах, зовсім не лякаючись їх.
— Справді, Герасіме, це незрівнянне судно! — вигукнув Антон.
— Я ж казав, пане! А чи не пора нам змінити курс на зюйд-вест?
— Ні, ще трохи пройдемо так, щоб відійти від берега. Капітан буксира порадив триматися подалі від берега, щоб не зіткнутися з піратами-маврами.
Не встиг він закінчити, як почувся голос Мігу:
— Пане, я бачу якісь човни! Вони йдуть за нами!
І справді, на південь від мису Спартель, який мрів удалині, покритий піною хвиль, біліло багато вітрил.
— Невже пірати? — спитав стерновий.
Капітан глянув у підзорну трубу.
— Так, там сім чи вісім маврійських фелук. Нема сумніву, вони нас наздоженуть і пограбують.