Від Дон-Мігело вони пішли далі, так само під берегом. Через два дні «Сперанца» ввійшла в територіальні води Уругваю, і на носовій щоглі був піднятий прапор цієї країни.
Тепер на палубі знову все блищало, канати не валялися купами, мідь натиралася тричі на тиждень, а екіпаж не забував голитися, прасувати одяг і прати білизну. Щоранку на палубі знову з'являлося простирадло Аднани, і дівчина зав'язавши в вузол волосся на голові, заводила вивезену з Сірії пісню, яка свого часу викликала стільки побоювань.
З очищеним від водоростей і свіжопофарбованим днищем шхуна щодня протягом тижня робила не менше ста п’ятдесяти миль і другого листопада кинула якір у Монтевідео — набагато раніше багатьох пароплавів, які вийшли разом з нею з Ріо-де-Жанейро.
«Есперанси» не було й тут. Невже П'єр, не заходячи в жоден порт, пішов просто до протоки, в Пунта-Аренас? Це здавалося незбагненним Антонові.
Та хоч би там як, він вирішив іти далі вздовж материка, щоб обстежити всі порти і затоки на шляху.
І все-таки, за його розрахунками, Монтевідео — останнє місце, де можна відповідно підготуватися до важких випроб у протоці. Треба було запастися теплим одягом для всіх, поставити пічки в каютах. Мартін Стрікленд, який мав оплачувати всі витрати, підписав чек без вагань.
— Де ваш кок, Ганнібал чи як там його звати? — спитав він, підписавши чек.
— Ісмаїл, — відповів Герасім, який мав зробити всі покупки, і, вийшовши на палубу, гукнув: — Ісмаїле, тебе кличе твій пан!
Але Ісмаїла не було. Він у новому тюрбані з індійського шовку в цей час гордовито ходив по вулицях міста. Хоч тут і була велика мішанина націй, а відтак і мішанина найрізнішого одягу, тюрбан був занадто незвичний для Латинської Америки, щоб його не помітили. Отож за годину кок «Сперанци» вів за собою усіх роззяв і волоцюг Монтевідео, які хотіли повеселитися задарма.
У супроводі цієї галасливої, веселої й безтурботної зграї Ісмаїл вийшов на невеличкий залюднений майдан.
— Прошу, сеньйори, починається аукціон! — вигукнув з низенької естради якийсь кабальєро з чорними вусиками, розмахуючи над головою велетенським капелюхом.
Цей кабальєро говорив чистісінькою іспанською мовою, яку Ісмаїл чув у Валенсії, в Аліканте і в Барселоні. Кок «Сперанци» проштовхався крізь натовп аж до нього, зачарований клекочучою музикою мови продавця.
— Прошу, ефенді! — вигукнув той люб'язно, побачивши тюрбан, що височів над натовпом. — Гляньте, ефенді, яка дивовижа! Ось машина, яка співає будь-якою мовою.
Ісмаїл, побувавши в багатьох портах, знав шахраїв усіх націй, тож похитав тюрбаном, мовляв, мене на полові не проведеш, і ступив крок уперед, вирішивши, будь що буде, засміятися просто в вічі шарлатанові.
— Сеньйори! — вів тим часом той далі. — Оскільки серед нас є справжній син пророка, дозвольте, хай на його честь моя дивовижна машина заспіває ніжну мелодію з берегів Босфору!
Кабальєро нахилився до столика на естраді й почав крутити ручку дивної машини, виставленої на продаж.
— Це, сеньйори, останній винахід пана Едісона, з великими труднощами доставлений сюди з Філадельфії. Досі пан Едісон зробив їх лише п'ять — одну для президента Сполучених Штатів, другу для королеви Англії, третю для папи римського, четверту для турецького султана. П'ята, як самі бачите, — ось вона, перед вами. А зараз, сеньйори й сеньйорити, помовчте і послухайте голос фонографа.
Кок уже опинився біля самісінького стола. Кабальєро узяв із скриньки продовгувату картонну коробочку, обережно дістав з неї жовтуватий циліндр, ніби сувій воску, і закріпив його на валикові, що витикався зсередини машинерії. Потім натиснув на важіль, підсунув до сувою воску щось схоже на годинник, з нього висунулась велика лійка, завбільшки з капелюх кабальєро, згорток почав обертатися, і наступної миті…
В Ісмаїла підкосились ноги. Стамбул був далеко, це він знав добре, бо відплив звідти майже дванадцять місяців тому, але зараз йому здалося, ніби Середземне море і океан — то тільки сон, а він проснувся вдома, у затінку кипариса, під ніжні звуки газелі, яку наспівує Лалель.
— Сеньйори! — сказав кабальєро. — Це справжня східна газель, пан Едісон спеціально записав її на прохання султана!
Може, хтось із присутніх і засумнівався в щирості його слів, але Ісмаїл знав цю газель, знав він і те, що так ніжно й чарівно міг співати тільки голос із берегів Босфору. Якусь часину кок стояв заціпеніло, витріщивши очі на скриньку.