Ідучи протокою, екіпаж «Сперанци» часто бачив пасма диму, що слалися до води, переплітаючись із туманом. Тепер моряки знали, що то були аборигени, які постійно несли з собою вогонь — вдень і вночі…
Витягнувши піроги на берег, голодні алкалуфи рушали збирати скойки біля скель і в воді, заходячи туди по пояс; жінки тим часом розпалювали вогонь на березі, а діти, цілковито голі, крутилися довкола них. Собаки, теж голодні, як і люди, бігали в ліс, гавкаючи, сподіваючись вигнати з лігва якогось борсука.
Антон Лупан не мав наміру йтручатися в справи. Мартіна Стрікленда, але йому кортіло спитати, чому той анітрохи не турбується про людей, яких він тягне за собою?
«Чим же допомогти їм?» — думав капітан «Сперанци». Аби прогодувати їх усіх, і не один день, а цілі тижні поспіль, треба вагони продуктів. Він розумів, що велося аборигенам сьогодні не гірше, ніж раніше. І все-таки, якби ці люди знали, що від бідної природи, серед якої вони жили, можна взяти хоч трохи більше, ніж вони беруть, може, життя їхнє стало б легше.
Не вперше Антона доймали такі розмисли, які долучилися тепер до його давніх думок.
Довгі роки він разом зі своїм другом мріяв зробити те, чого не вдалося іншим; усе їхнє життя було підпорядковане лише цій меті. Сьогодні каштан «Сперанци» біля мети, він наближається до невідомого місця, туди, мабуть, підходить і П'єр, хоч і пішов другою дорогою. Але тут виникли нові проблеми. Антон і П'єр принесуть світові відомості про землю між протокою Бігл й океаном, зітруть білу пляму на картах, повернуться в свої країни й прийматимуть почесті, а ці нещасні люди, які зараз ідуть за «Сперанцою», їхні родичі в лісах так і знемагатимуть від голоду, бо не знають, що просити в довколишньої природи, тремтітимуть від холоду, під дощами, у сніг і в град, бо не вміють зробити дах над головою… Антон Лупан відчув лише тепер, що в нього з'явився додатковий і набагато важчий обов'язок, аніж той, заради якого він прийшов сюди. Якщо він не хоче зрадити свою двадцятирічну мрію, то повинен зблизитися з цими нещасними, пошукати засіб підняти їхнє життя хоча б на один щабель вище від життя їхніх собак.
Ці думки останнім часом переважали думки про зустріч із П'єром. Плани досліджень вироблені давно. Але не було плану допомоги аборигенам, враження сьогоднішнього дня ламали вчорашні рішення. Антон знав тільки те, що, подолавши таку довгу дорогу сюди, він не зможе піти звідси, поки не поставить тут віхи цивілізації, а повернувшись назад, повідомить про все світові, посланцем якого себе вважав, хоч і не мав ніяких повноважень від нього…
Море довкола дрімало, повітря ніби завмерло. На березі жінки розпалювали вогонь, а діти бігали вгору і вниз, чекаючи, коли батьки принесуть скойки. При світлі вогнищ їхні брудні тіла виблискували металом, і відтак вони здавалися чортенятами, але не з уявного, а зі справжнього пекла.
Антон Лупан спустився в каюту, відчинив шухляди стола й почав нишпорити в паперах. Тут у нього були деякі нотатки, накидані під час подорожі; він мав намір згодом упорядкувати їх у своєму донесенні Географічному товариству. Він розгорнув зошит, присвячений Вогняній Землі, і йому здалося, що все написане ним — ідилічне й непотрібне. Яка користь із того, що люди знатимуть положення цієї землі, клімат, рослинність, звичаї, кому потрібні десяток, сотня невідомих досі подробиць, якщо в цивілізований час тутешні люди перебувають у доісторичній порі?
Антон у відчаї виривав аркуші, шматував на клапті і жбурляв долі, розтоптуючи ногами.
Корабель затремтів, ніби вода довкруг нього закипіла. Щогла, яка проходила під стінкою каюти, затріщала. Якірний ланцюг смикнувся зі скреготом, ніби розірвався, і з глибини шістдесяти метрів передав звук якоря, який потягнувся по дну.
Антон миттю вихопився на палубу. Та враз його щось ухопило й кинуло на люк з такою силою, що він не міг навіть поворухнутися. Хараламб лежав поряд, вчепившись руками у край тенту.
Це був не вітер, а маса важкого повітря, яка скотилася з гір і впала на землю, мов лавина каміння, що ринула вниз.
На березі закричали люди, почали вити собаки.
— Всі на палубу! — крикнув Антон. — Травити весь ланцюг якоря!