Герасім ступив ще крок уперед і нашорошив вуха, хоча не виказував жодним рухом інтересу до незнайомця та його біди.
— Я дотримав слова і послав ліс сюди ще перед Великоднем, — вів далі кір Леоніда стражденно. — А він лежить он на пристані і гниє, вісім вагонів чудових букових дощок!..
— А ви не намагалися знайти другого капітана? — співчутливо спитав Антон Лупан.
Герасім підступив ще на крок ближче.
— Шукав, та не знайшов, — бідкався купець. — Приходить мало суден і малі, а ті, що проходять, то вже зайняті… Пропаде товар або впаде в ціні — і мене здійме на сміх кір Піколакі в Піреї.
— Пане, — зрадів капітан, що йому поталанило з товаром. — Якщо ви нам довіряєте, то ми саме готуємось піти в…
Тут Герасім ступив ще крок і опинився між ними.
— А як же бути з пшеницею кіра Лівардіті? — спитав він з найсерйознішим виглядом.
— Який Лівардіті? — здивувався Антон. — Вперше про нього…
— Отакої, а я й забув вам сказати. Ходімо в каюту, я віддам вам гроші, бо вчора одержав завдаток. А ви, — не дуже ввічливо сказав він купцеві, — почекайте тут, я зараз повернусь.
— Ну, скажи-но, шахраю, що ти надумав? — спитав Антон, коли вони зайшли в каюту.
— Ви скільки ходите по наших портах, пане? — хитро всміхнувся Герасім.
— А який тут зв'язок з моїм запитанням?
— Хіба ви не чули, як тут, у нас, вершаться справи?
— Гаразд, але баєчка з кіром Лівардіті шита занадто білими нитками! Думаєш, він не бачить!
— Йому лишається тільки заплющити очі. Зараз граємо ми, а він танцює. Якби ми потрапили йому до рук, він нас пожалів би?
— Але ж це не чесно, Герасіме!
— Честь — за зовнішністю людини, пане. Дозвольте мені довершити оборудку. Я хочу трохи наварити з нього.
Стерновий вийшов на палубу сам.
— Мені дуже прикро, пане! Ми з капітаном думали зробити вам добро, але завдаток — не іграшки: три сотні драхм, п'ятнадцять ікосарів золотом. Кір Лівардіті назад його не візьме, якщо ми не покриємо ці гроші бодай такою самою сумою.
— А якщо я покрию витрати? П'ятнадцять ікосарів, ти сказав? Я плачу — ти забираєш дошки?
— Та хіба я знаю, чи погодиться кір Лівардіті? Почекайте хвилинку, я поговорю з капітаном. — І стерновий подався в каюту. — Пане, сидіть тут і не показуйте носа на палубу. Я — до кіра Панайотіса.
— А купець?
— Хай погріється трохи на сонці та розплавить свій жир.
Герасім повернувся від кіра Панайотіса, сумно хитаючи головою.
— Майже неможливо, пане! Чоловік кіра Лівардіті й розмовляти не буде, якщо не дамо і йому сотню драхм.
— Ви мене розорите! Менше не можна? Одного ікосара мало?
— П'ять ікосарів на бочку!
Кір Велісаратос витер піт з чола.
— Добре, даю двадцять ікосарів, а потім повішусь.
— Навіщо вішатись, кіре Леонідо? Платіть тридцять п'ять ікосарів і живіть.
Гендляр схопився рукою за горло.
— Звідки ти взяв тридцять п'ять, розбійнику? — спитав він хрипко.
— Хіба я не сказав, що взяв п'ятнадцять ікосарів завдатку? За законами торгівлі, завдаток слід повертати подвійним.
— Ну з цим ми дійшли згоди: ви повертаєте п'ятнадцять, я даю п'ятнадцять і на додачу ще п'ять ікосарів для цього гульвіси.
— Ні, не так, кіре Леонідо. Навіщо вам віддавати наші ікосари? Ми поклали їх у гаманець і не візьмемо звідти!
Це вже було занадто! Відчуваючи, що божеволіє, кїр Велісаратос зробив останнє зусилля зберегти розум.
— Добре! — сказав він, розуміючи, що нема сенсу чинити опір. — Я плачу тридцять п'ять ікосарів. Коли почнете вантажити дошки?
— Тільки-но домовимось про ціну, одразу й почнемо.
— Гаразд, яка твоя ціна?
Герасім знизав плечима, почухав голову, сів на люк і запросив сісти поряд кіра Велісаратоса.
— Яка ціна? Зараз підрахуємо. У вас вісім вагонів дощок?.. Будемо рахувати за десять, саме стільки бере наш корабель.
— А чому рахувати за десять, коли в мене лиш вісім?
— Ми не можемо йти з порожнім трюмом! Бо загинемо, пане!
— Добре, хай буде десять, — погодився кір Леоніда, клекочучи від гніву.
— Далі. Подивімося, скільки коштує бук у Бреїлі і скільки в Піреї. Ого-го, в Піреї дерево дороге!
— А це тебе стосується?
— Воно не стосується, я тільки так прикидаю, для підрахунку. Отже, в Бреїлі він коштує п'ять леїв…
— Це неправда, він мені обійшовся в десять!
— Стривайте, пане. Ви можете давати й двадцять, якщо такий щедрий. Отже, п'ять леїв у Бреїлі, у Піреї буде двадцять драхм, а може, навіть двадцять п'ять…