— Та звідки! Я зійшовся з кіром Ніколакі за десять.
— Він обманув вас, кіре Леонідо, — співчутливо похитав Герасім головою. — Там ціна двадцять п'ять драхм, якщо не всі тридцять, повірте мені! Отже, якщо ви дали п'ятнадцять леїв за метр, то чистого прибутку буде двадцять п'ять драхм. Ну, дивіться, пане, аби ви не говорили, ніби ми вас обдираємо, ми не вимагаємо поділити прибуток навпіл. Дайте нам лиш по десять драхм за метр. Драхми чи леї, однаковісінько, тільки платити їх треба золотом….
Купець підскочив ніби ошпарений і почав репетувати:
— Десять драхм за метр? Та це ж розбій!
— Послухайте, пане! — гостро сказав Герасім. — Ви дуже добре зробите, якщо стулите писок… Ми не виламали двері у вашій хаті, не залізли до вашої кишені. Ми назвали свою ціну. Якщо ви не пристаєте, то бувайте здорові!
— А що мені робити з дошками?
— Чекайте кіра Яні. Або скиньте їх у Дунай.
— Десять драхм за метр?
— Десять. Але це зараз, бо за годину ціна може піднятися.
— А ви знаєте, скільки це грошей?
— Чому ж не знати? П'ятдесят ікосарів золотом і тридцять п'ять за відшкодування;..
— Добре! — обізвався гендляр, подумавши трохи. — Я плачу відшкодування, а решту заплатить кір Ніколакі в Піреї.
— Ні, пане. Зробимо так, як годиться. Зараз ви заплатите відшкодування, бо чоловік кіра Лівардіті чекає, дасте нам завдаток — і гукайте носіїв. Коли весь товар буде завантажений, додасте до завдатку стільки, щоб була половина суми. А на другу половину дасте нам листа, щоб нам її виплатив у Піреї ваш чоловік.
— А якщо ви зникнете по дорозі? — спитав кір Леоніда.
Герасім, примружившись, зловороже глянув на нього, потім оволодів собою, здвигнув плечима й відповів насмішкувато:
— Так, пане, у кожному ремеслі є свої небезпеки! Ви втратите гаман грошей, а ми втратимо шість душ людей.
Вантажити почали по обіді. Крістя Бусуйок обмацував жовті букові дошки, і в нього аж серце краялось, що вони відправляються в чужу країну.
Дошки вантажили аж до світанку. Коли сонце зійшло, трюм був повний, і в «Сперанци» від води до планшира залишався тільки метр.
— Що скажеш, Герасіме, витримає? — спитав капітан.
— Не турбуйтеся, пане! Ми могли б узяти ще два вагони. — І стерновий додав, хитрувато усміхаючись: — Бо саме за стільки ми й сторгувалися.
Антон Лупан засміявся від щирого серця:
— Потрусив ти кіра Леоніду!.. Де це ти навчився так сильно перекривати дихання людям?
— У кіра Яні і ще в багатьох кірів Яні!
— Ти ніби справді пройшов науку в усіх кірів Яні! Вісімдесят п'ять ікосарів — це ж справжнє багатство, Герасіме!
— Я знаю, так сказав і купець.
А купець уже чимчикував по пристані з виглядом задоволеної людини.
— Ти глянь на нього! — здивувався Герасім. — Він іде, ніби на весілля, а не на обдирання!.. Доброго ранку, пане! Ми вже готові в дорогу. Ви принесли гроші?
— Приніс, — відповів гендляр, витягаючи з кишені повний гаманець. — Ходімо вниз перелічимо.
Перерахувавши гроші, Герасім з якимось острахом поклав їх знову в гаманець і зважив на руці.
— Ну, тепер і я знаю, яке золото на вагу! У вас є ще такі гаманці, кіре Леонідо?
— Є. Але вони мої.
Стерновий співчутливо похитав головою:
— Важке у вас життя, мабуть, пане! Носити при собі такий тягар! Це ж лише на латання кишень треба викинути ціле багатство!
Купець знизав плечима.
— О, я й забув, — сказав він, хитрувато усміхаючись. — Я зустрів кіра Лівардіті. Він зичить тобі доброго здоров'я!
— Справді? — У Герасіма не здригнувся жоден м'яз, і він теж усміхнувся у відповідь. — Він не сердиться на мене, що я так наплутав з його пшеницею?
— Ніскілечки. Навіть дуже зрадів. Мабуть, збожеволів від злості.
Стернового почав виводити з себе добрий настрій цього купця.
— І ви щось занадто радий, пане! — пробубонів вія.
— А чому мені не радіти? Я відправив товар, позбувся клопоту…
— Ну, то зараз, коли ви віддали гроші й підписали папір, я вам дещо скажу. Але спершу сядьте, щоб часом не знепритомніти: якби ви не погодились на тисячу драхм, ми відвезли б ваші дошки і за двісті, пане! Ну то як, поменшало трохи радості?
На якусь мить купець пожовтів, потім почав сміятися і сміявся, аж зайшовся кашлем.
— Ну, а тепер, братику, сядь же й ти, бо і я скажу тобі слово: учора я одержав листа від кіра Ніколакі, він пише: «Кіре Леонідо, присилай дошки, бо дуже великий попит. Плачу тобі будь-скільки — сорок, п'ятдесят драхм за метр, бо інакше втратимо покупців і станемо посміховищем».
— Ну, гаразд, пане! — скрипнув зубами Герасім, ледве тамуючи лють. — Іншого разу я тобі це пригадаю.