— Як же це я міг наробити? У тебе є клепка в голові?
— Ти хоч скажи, як мені виплутатись із цієї халепи?
— Вже все позаду, будь радий, що втік! Ти б краще переодягнувся в морське, бо після обіду доведеться ставати на вахту.
— Хто сказав?
— Герасім. Він начальник команди.
— Отже, хочеш чи не хочеш…
— Братику, — заспокоїв його Ієремія. — Якщо не захочеш бути моряком, ніхто тобі не перешкодить зійти в Стамбулі, знайти там якийсь корабель і повернутися назад.
— І повернусь! Бо я хочу одружитися.
— Хто ж за тебе піде? Чи не бачиш, який ти злидень?
— Еге, була б шия, а ярмо знайдеться!..
— А через тиждень знову дременеш? Хіба ти створений для того, щоб сидіти в клітці і їсти харчі заможного тестя! Ходімо краще з нами, побачиш світу, просвітлиться тобі трохи в голові, бо ж сам казав, що раніше мав розуму не більше, ніж теля. А назбираєш грошей, збудуєш хату та й одружишся з ким захочеш.
— Як же я піду, коли в мене навіть морської книжки нема?
— Капітан видасть її тобі в Стамбулі.
— То ви що, змовились за моєю спиною?
«Сперанца» йшла у відкритому морі подалі від суходолу. Герасім стояв за стерном, пильно тримаючи курс за кутом компаса, визначеним капітаном. Він плавав уже понад двадцять років, пройшов Червоне море від Суецу до Баб-ель-Мандебської протоки, Середземне сходив вздовж і впоперек, кілька разів виходив навіть на Гібралтар, у Біскайську затоку, в Ла-Манш, доходив до Амстердама, але й досі не звик до компаса. Йому легше було тримати курс по сонцю, по зірках, особливо по знаках на суходолі. Усі його колишні капітани при найменшій можливості ходили біля берега, а Антон почував себе спокійніше подалі від нього. І справді, для того, хто знає море, небезпека полягає не в відкритому обширі, а саме біля берега, у чому ми переконаємось.
Із Суліни «Сперанца» взяла курс на зюйд-ост і йшла Ним, поки зник берег за кормою; тоді капітан вказав Герасімові кут, який треба було надалі ретельно дотримувати, це дуже відповідальна справа для кожного стернового. Тому й був Герасім зараз такий похмурий. Одне діло тоді, коли вони вийшли на кілька годин у море, і зовсім інше зараз, коли за компасом треба було відміряти двісті п'ятдесят миль від Суліни через Босфор до Стамбула.
За півгодини капітан вийшов на палубу, кинув погляд на спінену смугу за кормою і сказав стерновому:
— Герасіме, візьми на вест на одну кварту!
Тоді моряки вимірювали кути не в градусах, як сьогодні, бо триста шістдесят ліній на циферблаті компаса, вони вважали, можуть збити з пантелику бідолашного стернового, а корабель під дією вітру все одно ніколи не зможе дотримувати курсу з точністю до одного градуса. Вони поділили шкалу на чотири чверті, за чотирма головними напрямками, а кожна чверть у свою чергу мала вісім кварт, відтак кожна кварта означала одинадцять з чимось градусів.
— А навіщо ми змінили курс, пане? — спитав Мігу Антона, прагнучи одразу вбити двох зайців — нагадати про себе, це раз, а друге — капітан з годину тому обіцяв, що вони разом кидатимуть лот.
— Річ ось у чім, Мігу… — почав Антон Лупан.
З тих пояснень виходило таке: дуже легко провести лінію на карті, з'єднавши Босфор з Суліною, виміряти кут, який утворює цей шлях з будь-яким меридіаном, і дати його стерновому. Але корабля майже неможливо втримати так. Поки його ніс весь час звернений туди, куди вказує компас, вітер і морські течії відносять його вбік, — він дрейфує, як кажуть моряки, — і відтак, незважаючи на всі виміри і на всі зусилля стернового, він прийде в інше місце, а не туди, куди ти прагнеш.
Глянувши на широку смугу за кормою, Антон на око прикинув величину дрейфу і зрозумів, що західний вітер виносить їх у відкрите море, тож якщо зробити поправки, вони замість Босфору опиняться на сході, десь в Анатолії. Капітан, зробивши поправку на дрейф, звелів стерновому змінити курс, і хоч зараз ніс «Сперанци» був звернений на чверть західніше справжньої дороги, капітан був певен, що вони ввійдуть у Босфор саме там, де їм треба.
Ледве він закінчив пояснювати, як з носового люка вийшов набурмосений Хараламб, гупаючи черевиками по східцях.
— Ого-го, який хвацький з вас моряк, дядьку Хараламбе! — вигукнув Мігу, забувши на мить про все інше.
Навіть Герасім біля стерна, хоч який був похмурий, відвів погляд від компаса й осміхнувся у вуса, задоволений появою ще одної людини в екіпажі. Ставний був Хараламб у селянському одязі, але побачили б ви його зараз, у морському!