Каїк примчав їх до пристані Галати, де стояла «Сперанца».
— Герасіме, ти знайшов його? — гукнув капітан, стрибаючи на палубу, здивований, що не бачить П'єра.
Стерновий знизав плечима:
— Нема його, пане. Сьогодні ввечері відходив тільки один пароплав, я заглянув у всі каюти, перевірив журнал реєстрації пасажирів, перепитав усіх людей…
— Отже, він у Стамбулі. Залишимось тут і завтра, будемо шукати його, — вирішив Антон. — Хлопці, ви повинні мені допомогти. Ієреміє, тримай ікосар і повертайся на вокзал Гайдар-паша. Ти, Хараламбе, — на Каїк-хане. Залишайтеся там до завтра до обіду, дивіться, які поїзди відходитимуть, і не пропустіть жодного пасажира…
Він змалював їм зовнішність П'єра Баяна, особливо його валізу, яку можна було впізнати за багатьма готельними наклейками.
— Якщо побачите когось схожого на нього, підходьте й розпитуйте. Помітити його не дуже важко, бо там небагато європейців. Ти, Герасіме, не випускай з очей порту…
Не встиг він закінчити, як під несміливими кроками заскрипів трап і на палубі з'явився, понуривши голову, знічений Ісмаїл.
— Пане! — обізвався він до Антона ні живий ні мертвий. — Дати ще п'ять лір, можна?
Капітан збентежено знизав плечима. Гаманець кіра Леоніди був не бездонний, а гроші ж потрібні ще й на дорогу до Пірея… Правда, є ще п'ятнадцять Акопових ікосарів.
— Не можна дати? — злякано перепитав Ісмаїл.
— Якщо дуже треба, я, звичайно, дам. Тільки ти нагодився не в слушний час. Та що ти в біса робиш з такими грішми?
— Для дружини, пане, треба дати.
— А хіба я не дав тобі п'ять ікосарів в обід?
— Дати Лалель. Тепер треба дати Муфіде. — І Ісмаїл показав на пристань, де стояла тонка й висока, мов мінарет, туркеня.
— То в тебе тут цілий гарем! — вигукнув капітан. — Хоч би попередив! То на цьому вже кінець?
— Ще є Валіде, — відповів ніяково кок.
— Ну гаразд, ось п'ять ікосарів для Муфіде і п'ять для Валіде, але для інших уже не проси! Може, ти хочеш, щоб ми продали корабель заради твого гарему? А тепер іди до Муфіде, і щоб завтра до обіду я тебе тут не бачив.
— Ми не йти вночі? — спитав Ісмаїл, жвавішаючи.
— Ні! І знай, більше грошей я не дам!
— Валіде робити сараїлі, я завтра приносити. Сараїлі Валіде смачно-смачно!
Кок пішов, похитуючись, мов буйок, біля Муфіде, А Антон подався до міста. Спершу відвідав представництво Франції, і, хоч після обіду тут було зачинено, йому вдалося знайти секретаря консульства.
— Ви знаєте інженера П'єра Ваяна, французького підданого?
— Особисто не знаю, але чув про нього, — доброзичливо відповів секретар. — Він недавно обмінював паспорт, і цим займався саме я.
— То чому ж ви його не знаєте особисто?
— Бо він прийшов не сам, а прислав готельного служку. Це дозволяється у Стамбулі, — ви, мабуть, знаєте. Очевидно, пан Баян дуже зайнятий…
Антон пішов звідси трохи заспокоєний. Він не просунувся вперед ні на крок, але тепер був певен, що знайде П'єра.
До вечора він бродив по вулицях, заходив у кав'ярні, в холи готелів, придивлявся до перехожих, сподіваючись випадково побачити його, але покладав найбільші надії на своїх людей на вокзалах.
Коли повернувся в порт, прибув саме Акоп, а з ним цілий караван віслюків та носіїв. Скринь він привіз дві, а не одну, не один тюк, а три, крім того, з десяток мішків. На жаль, не було Герасіма. Але вірменин, уже в тій самій поношеній свиті, в якій приходив раніше, побачивши розгубленість на обличчі Антона, підійшов, б'ючи низькі поклони, і сказав медовим голосом:
— Хай не сердиться ефенді капітан: пожитків виявилось більше, ніж я думав. Але я чесно заплачу.
— Про це ви домовитеся з моїм стерновим, коли він прийде.
— А навіщо відкладати? Ми домовились про п'ятнадцять ікосарів, я дам ще п'ять.
Антон не одразу зметикував — багато це чи мало, тому загаявся з відповіддю.
— Ще десять! — вихопився Акоп, глянувши на нього. — Ще п'ятнадцять!.. Разом тридцять…
Не почувши відповіді, бо капітан тільки здивовано дивився на нього, вірменин дістав повний гаманець і поспішно мовив:
— Сорок, якщо тридцять мало. Плачу одразу. Як хочете — лірами, наполеонами, ікосарами?
— Мені однаково, але я вимушений повідомити погану новину: ми затримаємось ще на один день. Якщо ви поспішаєте, то пошукайте іншого капітана.