— Зараз подивимось, що тут таке! — сказав Герасім, теж спантеличений.
Обстежуючи компас, він знайшов за ліхтарем теслярське долото. Тільки-но він витяг його, стрілка одразу ж мудро повернулася на дві чверті на зюйд.
— Думаю, ясно, хто його поклав! — сказав капітан. — Як ти вважаєш, Герасіме?
— Справді. Я навіть здогадуюсь, коли це сталося: біля одинадцятої години на вахті Ісмаїла. Я ще здивувався, чому так зненацька перемінився вітер! Отже, він котів збити нас з дороги й завести на якийсь пустельний острів, де нас чекають його люди. Ну, тепер нам треба швидко взяти на південь.
— Ні! — заперечив капітан, люто оскалюючись. — Коли ми вже почали танцювати, то дотанцюймо до кінця!
— Що ви надумали, капітане?
— Підемо вперед і розіб'ємо їх. Нас семеро, без Акопа.
— З нього все одно користі ніякої.
— Ні, в дечому він нам допоміг. Без нього ми не схопили б убивцю П'єра. Чи ти думаєш, що він спокусився дошками кіра Леоніди?
— Справді, за це слід подякувати йому. Гадаю, ви дозволите, пане, трохи полегшити його майно. Ми наражаємо своє життя на небезпеку без ніякісінької плати!
— Розрахуємось пізніше. А зараз слід приготуватись.
— Ну, кому це нічого було робити й він заткнув рушницю?
То Ієремія своїм звичаєм узявся чистити мушкет і побачив, що цівка заткнута клоччям.
— Ага, ось воно що! — скрикнув Герасім, ляснувши себе долонею по лобі. — Ану, хлопці, всі перевірте рушниці, бо це ж про них випитував негідник, побачити б мені його із зашморгом на шиї!
І справді, всі рушниці були заткнуті.
— Ось чому він учора весь день сидів у каюті! — сказав Герасім.
Ієремія, який стояв у дозорі, обернувся до капітана й сказав:
— Здається, я бачу землю!
Прямо на кінці бугшприта з'явилась біла пляма. Мігу видерся на клотик і, приклавши руку дашком до очей, гукнув:
— Це острів!
— А тепер глянь ліворуч, там не видно нічого?
— Ніби мріють якісь гори!
— Це, мабуть, гори Кокіла на Скіросі, а перед нами, очевидно, острів Скандзура.
Пірат, почувши назву, заметався в мотузках.
— Так, місце гарне! — вів далі Антон, підходячи ближче до нього. — Острів безлюдний, далеко від морських шляхів… Слухай, розбійнику, зараз, коли в тебе все одно нема виходу, скажи, скільки тут твоїх людей?
Безбородий пропік його очима й скреготнув зубами.
— Пане! — підскочив кок. — Дозволити Ісмаїл, він буде говорити!
— Не треба, Ісмаїле. Обійдемося й без нього! Хлопці, ану йдіть сюди, помізкуємо, що робити!..
РОЗДІЛ XII
АДНАНА
Скандзура — маленький горбистий острів завдовжки кілометрів сім, завширшки зо два, загублений між островами Скірос та Іліодромія на архіпелазі Північні Споради. На захід від нього є ще кілька маленьких безіменних острівців, таких дрібних, що на більшості карт вони навіть не згадуються.
«Сперанца» прибула до пустельного острова 23 липня об одинадцятій годині. Вітер вщух, і решту дороги вони йшли дуже повільно, на превеликий жаль Ісмаїла: очікуючи боротьби з піратами, він весь час розтирав біцепси.
Антон Лупан побачив у підзорну трубу якихось людей серед кущів на березі. Усі вони в чоботях, у довгих каптанах, на головах в одних тюрбани, в других зелені пов'язки. З вигляду їх можна було б сприйняти за мирних людей. Побачивши корабель, що йшов морем, вони витягли з кущів довгу шлюпку, зіштовхнули її на воду, й за кілька хвилин дві пари весел почали виблискувати в сонячному промінні.
— Десять метрів! — крикнув Хараламб, який, перехилившись через парапет, весь час кидав зонд.
До берега лишалося не більше восьмисот кроків. Людей у шлюпці можна було роздивитися неозброєним оком, вони налягли на весла, а їхній старший, стоячи на кормі, пильнував за шхуною, що наближалася.
— Вісім метрів! — крикнув Хараламб.
Антон опустив підзорну трубу й звелів:
— Носом до вітру! Кинути якір!
Герасім крутнув стерно, «Сперанца» повільно стала Носом проти вітру, задзвенів якірний ланцюг, з плескотом упав у воду якір, а на щоглах спустилися вітрила.
— Тепер усі по місцях, і робити так, як вирішили! — звелів Антон.
Шлюпка наближалася з кожним помахом весел. Акоп не витримав і почав скімлити, заламуючи руки:
— Ефенді, навіщо ви хочете мене занапастити? Хіба не краще нам піти своєю дорогою?
Герасім презирливо глипнув на нього:
— Пане, якщо ти не заспокоїшся, я тебе зв'яжу і кину в трюм до Безбородого, та ще впхну і кляп у рота, як це зробив йому! Краще спускайся вниз, як тобі сказано!