— Не піду! Буду тут! — Вірменин швидко метнувся до люка.
— Гаразд, але хоч поворухнешся, то я дам тобі по загривку!
Шлюпка пройшла ще трохи й притишила хід, ніби вагаючись. На палубі «Сперанци» стояли тільки двоє людей біля парапету, ще двоє вовтузились біля борту, а більше нікого. Коли шлюпка підійшла метрів на двадцять, чоловік біля стерна гукнув:
— Привіт, капітане! Яким вітром занесло вас сюди?
— Поганим! — відповів Антон. — Здається, ми збилися з курсу. Ви не знаєте, в який бік Скірос?
Люди в шлюпці підійшли ближче. Було їх п'ятеро.
— Скірос? Він десь тут, ми й самі до пуття не знаємо, бо й нас тижнів два тому, коли йшли в Салоніки, шторм викинув на берег. Відтоді чекаємо якогось корабля, і, видно, бог послав вас.
— Ну, коли так, то прошу! Ми можемо довезти вас до Скіроса або до Пірея.
Люди в шлюпці перезирнулися.
— Ви йдете із Стамбула? — спитав стерновий, м'яко усміхаючись.
— Так, із Стамбула.
— У вас є якийсь багаж, чи йдете з баластом?
— Є й вантаж, і ще дещо.
Люди в шлюпці зацікавлено перезирнулися.
— Та чому ви не піднімаєтесь на борт?
Акоп глухо застогнав, вгородивши нігті в тент на люкові.
Люди з шлюпки раптом усі кинулись через парапет; але перш ніж вони вихопили ятагани з піхов, на них дивилися п'ять рушниць із п'яти різних місць, Негріле виривався з рук Мігу, клацаючи зубами.
Пірати закам'яніли з перекошеними обличчями: погрозливо спрямовані на них цівки рушниць готові були вивергнути вогонь і свинець.
— Хто поворухнеться, буде продірявлений! — гаркнув Герасім.
Антон Лупан підійшов до ватажка, одним рухом зірвав з нього пояс, і ятаган та два вигнутих ножі в дерев'яних піхвах з грюкотом упали додолу.
Вірменин ще раз застогнав і вже не ворушився.
Коли пірати були роззброєні, капітан сказав одному о них:
— Візьми мотузку і зв'яжи всіх!
Пірат люто глипнув на нього.
— Не чуєш? — підштовхнув його дерев'яними піхвами стерновий «Сперанци».
За кілька хвилин четверо розбійників були зв'язані, мов снопи. Герасім зв'язав п'ятого, склав їх усіх біля трюму і зв'язав ще раз, уже всіх разом, зробивши з них тюк.
— І це все? — здивовано спитав він, дивлячись довкруг.
Справді, все тривало не більше півгодини і відбулося тик спокійно, аж не вірилось, що вони зустрілися з піритами.
— Стривай, Герасіме, ще не все! — відповів капітан, спрямувавши підзорну трубу на берег. — Зараз візьмемо шлюпку й провідаємо їхню домівку. Може, вони забули там щось. А тим часом витягніть Безбородого, бо він задихнеться в трюмі.
Хараламб та Крістя Бусуйок відтягли Акопа з люка, розв'язали тент, зайшли в трюм і викинули звідти надвір Безбородого, мов лантух. Пірат важко упав на своїх.
Ті спершу здивовано закричали, потім обсипали його лайками й прокляттями.
— Витягніть йому кляп, хай і він відповідає! — звелів Антон.
Але, на загальний подив, Безбородий, хоч і швидко отямився, мовчав, тільки кидав презирливі погляди на своїх поплічників.
— Ага, видно, ти незадоволений нами! — вигукнув один із піратів, метаючи полум'я з очей.
— Чому ви кинулись, не бачачи мене, як було домовлено?
Пірат, це був грек, такий миршавий, що аж дивно, як він опинився в цьому товаристві, вибухнув:
— То ми ще й винні? Ти живеш, як бей, у розкішних готелях то в Стамбулі, то в Піреї, а ми потерпаємо на безлюдному острові, що одного дня нас захопить військовий корабель і всіх повісять. Ми місяцями сидимо тут, а ти попиваєш каву та посмоктуєш цибух у «Пера-Палаці»! Е, ні, капітане, від самого початку ми не так домовлялися! — При цих словах пірат обернувся до Антона: — Пане, я хочу сказати все!
Безбородий пропік його поглядом і смикнувся до нього, але тільки безсило застогнав у мотузках.
— Думаєш, якщо все вибовкаєш, то уникнеш зашморгу? — презирливо спитав він.
Пірат люто заметався, і лють зробила цього хирляка страшним.
— Уникнути зашморгу? Ти ж дуже добре знаєш, що цього разу його не уникне жоден з нас. Але я хотів би тільки одного: щоб тебе повісили раніше від мене… Пане, питайте, я скажу все.
— Про все ми поговоримо пізніше. А зараз скажи, скільки ще людей на березі?
— Троє, але один немічний, я вже й не знаю, звідки це в нього, може, від страху, може, бог покарав цією дитячою хворобою, але коли він бере в руки ніж чи ятаган, то його хапає падуча.
— Де вони зараз, ті троє?
— Один тут, вартує на березі, а решта на протилежному…
— І більше нема нікого? Зваж: якщо брешеш, то опинишся на мотузці раніше від інших.