— Потонув!.. — пробурмотів пірат, все ще тремтячи.
— І тому ти взявся за піратство, га?
— Я не пірат. Я моряк.
— Моряк із черепом на щоглі!
Через кілька хвилин троє піратів були зв'язані на палубі «Пенелопи» і настрашено дивилися на чужинців, які нишпорили по кораблю. Антон підійшов до носового люка, замкнутого зовні на засув, відчинив його й закам'янів.
Унизу біля трапа виднілася якась постать, стискуючи в руці ніж. Побачивши незнайомця, який розгублено дивився вниз, вона випустила ніж і тихенько скрикнула. Це була дівчина років вісімнадцяти з засмаглим обличчям, з чорними очима, з волоссям, мов сонце перед заходом. На ній сіра парусинова кофтина, такі ж самі шаровари, підперезані арабським поясом і зав'язані на щиколотках.
— Хто ти? — спитав Антон, неспроможний відвести від неї погляд.
Дівчина показала пальцем на себе:
— Я?.. Аднана… А ти?
Її очі стали великі, усмішка перейшла в сміх, вона стріпнула головою, ніби хотіла пересвідчитись, чи це не сон, і кинувшись по трапу, підбігла до Антона.
— Ти бити Гусейм, знаю! Я трохи по-грецьки. Ти арабською ні? Французькою, так?
— Звідки ти знаєш французьку? Ти не Гусеймова сестра?
Аднана стріпнула головою, розвіявши світле волосся, ніби хотіла показати безглуздість цього запитання, 1 почала швидко говорити по-французьки з марсельським акцентом, густо пересипаючи мову іноземними словами.
— Я не його сестра. Я сірійка. Він викрав мене, коли мені було десять років…
Герасім, відчинивши тим часом люк, вигукнув:
— Кіре Яні, то це ви?
Дівчина підвела очі й побачила Гусейма.
— Не бійся, Аднано! — заспокоїв її Антон, побачивши, що вона затремтіла. — Відтепер ти під нашим захистом.
— А решта де? — спитала Аднана, злякано глянувши на берег. — Вони пішли вчора звечора на берег, бо сьогодні має прибути Безбородий…
— Він таки прибув, але потрапив нам до рук, разом н усіма!
— Кіре Яні, невже це справді ви? — знову вигукнув Герасім.
З трюму несло кисло-солодким запахом прілої пшениці.
Капітан «Пенелопи» вийшов на палубу, зігнутий і схудлий, з бородою на цілий лікоть. Герасім схопив його в обійми, усміхаючись:
— Який я радий, що знайшов вас, кіре Яні! Гей, а скільки радості буде в Піреї, коли там довідаються, що ви живий!
Кір Яні визволився з його обіймів, сердито подивився вбік, потім пирхнув, ніби вони розлучилися тільки вчора і мовбито не він потрапив до піратів уже понад чотири місяці:
— Що тобі тут треба, негіднику? Якщо пішов, то ходи здоров, я не прийму тебе назад, бо найняв іншого стернового! — Кажучи це, він водночас сердито нишпорив по кишенях, поки знайшов недопалок сигари. — Дайте сірника! — крикнув до тих, що були поряд.
І тут з капітанської каюти вискочили Ієремія й Хараламб.
— Пане! — закричали вони водноголос, підбігаючи до Антона. — Ходімо побачите, яке багатство! Повна скриня самого тільки коштовного каміння та дорогих прикрас! Це скарб фараонів!
Мігу почув з-за дверей знайоме вуркотіння. Він одразу ж згадав ченця, бесаги, порожню клітку і це саме дивне вуркотіння, яке так розбуркало його уяву… Може, йому й зараз причувається? Ну, тепер він пересвідчиться!..
За дверима висіла клітка, а всередині в ній був голуб з рожевими грудьми й вуркотів, стукаючи дзьобиком по клітці…
Хлопець розгублено вийшов на палубу, пройнятий болючими думками. Може, всі голуби на світі вуркочуть однаково, а людське вухо неспроможне відрізнити їх. Але він міг поклястися, що це вуркотіння він уже чув.
Тим часом з трюму на палубу вийшли троє людей з землистими обличчями.
— Лакі, Ніколо! — закричав Герасім, кидаючись до них. — Яка радість, що я вас знайшов! А це хто? Я його не знаю.
— Митрофан, наш новий стерновий, гарний наш друг. Можеш потиснути йому руку, це порядна людина.
— Тільки Маруліса щось не видно.
Нікола понурив голову:
— Убили бідолаху, він бився, як лев, але розбійники оточили нас дуже вміло.
— Чернець із святої гори, чи не так? — люто спитав Герасім.
— Так! — потвердили водноголос усі троє.
— Тільки він не чернець, а Безбородий, відомий пірат, — додав Школа. — А ти звідки знаєш?
— Зараз побачите. Він забив вам дула рушниць клоччям…
— Саме так. А капітана почастував сигарою, скачавши, що вона не знати з якого дорогого тютюну. Тепер ясно, що цей святий тютюн, який так гарно пахне, наморочить голову. Кір Яні поласився, а за чверть години вже лежав на палубі з виряченими очима… Ми кинулись допомогти йому. А коли отямились, то побачили, що п'ять розбійників уже вискочили через парапет, ніби u води вродилися… У тебе ні рушниці, ні ножа, а вони — кожен з ятаганом. Бідолашний Маруліс схопив багор і почав битися з ними, поки й побив його на друзки, н тоді вони ввігнали в нього ятагани.