— Тепер вони розплатяться й за нього, і за інших усіх, кого вбили! — сказав Герасім.
Пірати завовтузились. Немічний витріщив очі й почав гикати.
Раптом Негріле, який весь час крутився біля них, показуючи зуби, прищулив вуха до люка й почав тихенько гарчати.
— Е-е, а там хто? — спитав Герасім.
Чорнявий чоловік з гачкуватим носом, з стомленими очима, в яких угадувалась хитрість, заплутався в чорній свиті, прошитій витертими срібними нитками, намагаючись вийти з трюму.
— А хай тобі біс! — вигукнув Хараламб, теж здивовано витріщивши на нього очі. — Аби не борода, я сказав би, що це пан Акоп!
— Акоп з базару? — швидко спитав незнайомець, опинившись нарешті на палубі. — Ви знаєте Акопа? Я його брат, Гаїк.
Герасім ляснув себе долонею по лобі:
— Братове, тепер усе прояснюється! То, кажеш, ти Акопів брат? Обидва зубожілі купці! Ти йдеш у Пірей з якимось лахміттям спробувати щастя на новому місці, бо в Стамбулі не можна жити.
— Так! — потвердив Гаїк.
— А скарб у каюті чий? — підскочив Ієремія.
В очах вірменина спалахнули іскри.
— А там усе ціле? — спитав він, подавшись до трапа. — Ніхто нічого не вкрав?
Усі збилися довкола трюму; Аднана, нічого не розуміючи з мішанини грецької й румунської мов, стояла біля Антона. Тільки кір Яні сердито міряв кроками палубу, крутячи носом від запаху прілої пшениці.
— Та облиште, кіре Яні! — сказав Нікола. — Невже ви вважаєте, що буде щось путнє з вашої пшениці, якщо вона чотири місяці пролежала у вогкості. Дивно, що вона й досі не проросла. Краще нам викинути її за борт і позбутись цього запаху, від якого ми очманіли, сидячи під замком.
— Ні, Ніколо! — заперечив Антон. — Пшеницю треба зберегти як баласт до Пірея.
— А ви чого втручаєтесь? — здивовано глянув на нього кір Яні.
— Я вважаю, що маю право не тільки втручатися, а навіть давати розпорядження, як один із тих, хто врятував вас із рук піратів, — відповів капітан «Сперанци». — Ясно?
Кір Яні так розлючено втягнув повітря в груди, аж сигара заіскрилася.
Антон Лупан глянув на вершину пагорба, де почала гойдатися шорстка трава, на обрій і сказав до своїх:
— Хлопці, наведіть порядок на палубі і будьте готові підняти якір. Через півгодини буде північний вітер. Бідолашному Ісмаїлові вже надокучило, мабуть, чекати нас. — Потім обернувся до Аднани, яка тінню ходила ні ним, злякано позираючи на Гусейма. — Ти хочеш нам допомогти?
Дівчина кивнула головою, кліпнувши повіками. В очі Антонові хлюпнула хвиля подиву, і він на мить завагався, не знати чому.
— Пірати звили кубло на цьому острові чи в іншому місці?
— У них багато кубел, я всіх не знаю. І ніхто не знає всіх, бо Безбородий приховує їх, у кожному місці її нього інші люди, вони незнайомі між собою. Ці, яких ви захопили, тільки два роки тут. Справжнє їхнє гніздо в Александрії. Там кожного з них вважають за порядну людину — один моряк, другий купець.
— Мають, певно, й кораблі.
— Так, з місяць тому приходив сюди один.
— І куди він пішов?
— Як я зрозуміла, в Александрію, взяв у печері частину здобичі, яка зібралася тут за два роки.
— Що за печера?
— Я можу показати, якщо хочеш.
До них підійшов Мігу.
— Пане, — сказав він таким тоном, наче повідомляв найбільшу таємницю, — внизу в каюті є клітка з голубом.
Антон Лупан усміхнувся з його таємничого тону.
— Голуб, кажеш? Сподіваюся, ти не дуже злякався?
— Ви про що? — спитала Аднана, а дізнавшись, «похмурніла. — Це поштовий голуб. Безбородий бере його з собою й посилає ним звістки.
— Тепер усе ясно! — просвітлів Мігу, коли капітан переклав йому слова Аднани. — А я й не знав, що голуби такі розумні…
— Не всі, Miry, а тільки поштові. Якщо їх не дуже довго тримати в іншому місці, щоб не призвичаїлись до нього, то вони повертаються до свого гнізда.
— А в бесагах Безбородого до чого він міг звикнути? До темряви? Так він і через рік повернеться назад!..
Коли юнга пішов, задоволений, що розкрив таємницю, Антон глянув на Аднану:
— Ходімо?